На тлі військового тиску Кремля на Україну, США та європейські союзники провели три раунди переговорів із Росією. Як сказали генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг і заступник держсекретаря США Венді Шерман, НАТО і Америка готові обговорювати військову прозорість і заходи контролю над озброєннями, пише Financial Times.
Однак Захід не піддався агресивним вимогам Кремля. Не було жодних обіцянок припинити розширення НАТО чи заблокувати військову співпрацю з Україною та скоротити кількість військ США в таких країнах альянсу, як Польща.
США та Європа продемонстрували послідовність і солідарність. Але західні союзники не досягли помітного прогресу в тому, щоб змусити Кремль відмовитися від розширення агресії.
Початкова реакція Росії на переговори була холодною. Заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков попередив, що немає підстав для нових зустрічей із США. Військовий тиск Кремля на Київ продовжується. І Москва не натякає на ескалацію.
Рябков відмовився зупинити розміщення російських військових сил на Кубі чи Венесуелі. За повідомленнями ЗМІ зі Стокгольма, Росія відправляє військово-морські підрозділи до Балтійського моря.
Це не має дивувати. Президент РФ Владімір Путін ініціював кризу, шукаючи важелів впливу через залякування та розраховуючи на відсутність єдності Європи і проблеми в США після хаотичного виведення військ із Афганістану. Не можна було очікувати, що один тиждень переговорів та демонстрації союзницької єдності змусить Кремль відступити.
Сполучені Штати та Європа підготували потужні контрзаходи, якщо Росія почне напад на Україну. Але США також вказали, що будуть утримуватися від цих кроків до тих пір, поки Кремль не почне діяти. Це дає Путіну можливість продовжувати чинити тиск, намагаючись придушити опір Заходу вимогам Кремля. Москва може розширити кібератаки або почати обмежені військові дії проти України, перевіряючи рішучість НАТО і США, а також стійкість Києва. Наступні тижні можуть принести посилення кремлівських погроз та агресії.
Проте США і Європа мають можливості для того, щоб перемогти в цьому протистоянні, якщо вони збережуть свою рішучість і силу під тиском. Як і під час холодної війни, Кремль має тактичну перевагу, адже він може відкрито погрожувати. Але внутрішня тиранія зробила Росію економічно слабкою, політично крихкою і, зрештою, нездатною підтримувати тривалу конфронтацію із США та Європою. Крім того, російське суспільство, ймовірно, не відчуває ентузіазму щодо тривалої війни проти України. Вторгнення було б занадто ризикованим кроком для Путіна. Якщо Кремль почне атаку або іншим чином спровокує Захід, це, швидше за все, викличе стійкий опір.
Сполучені Штати та Європа повинні продовжувати правильно формулювати проблеми: протистояти спокусі відповідати на погрози поступками та зберігати готовність обговорювати європейську безпеку таким чином, щоб це принесло користь усім, а не лише Москві.
Одна пастка Кремля, якої слід уникати, — говорити про НАТО так, ніби розширення альянсу є агресією, за яку Москва повинна отримати «компенсацію». Не було обіцянки не розширювати НАТО. Навпаки, було офіційне зобов’язання Росії поважати територіальну цілісність України. Однак Будапештський меморандум 1994 року був порушений, коли Кремль почав вторгнення в Україну в 2014 році.
Розширення НАТО відбувалося паралельно з розвитком відносин між альянсом і Росією в епоху Бориса Єльцина та адміністрації Білла Клінтона. З самого початку США і НАТО були готові обговорювати військову безпеку Росії.
Путіну явно «не подобається» розширення НАТО і ЄС, розпад Радянського Союзу та створення об’єднаної Європи.
Російський міністр закордонних справ Сергій Лавров викрив наміри РФ, коли назвав країни, звільнені падінням комунізму та розпадом Радянського Союзу в 1991 році, не суверенними, а осиротілими. Путін хоче повернути імперію. Він намагається відродити сферу панування Москви.
США і Європа не повинні брати участі в цьому. Західним союзникам важливо залишатися терплячими, рішучими і різко реагувати на провокації. Тоді Кремль міг би знайти спосіб перейти від ультиматумів до більш продуктивного обговорення європейської безпеки, можливо, відновлення контролю над озброєннями, прозорості та стабілізаційних заходів, які РФ ігнорувала, порушувала або зневажала протягом останніх років. Є шлях до прогресу, але найближчі тижні можуть бути важкими, резюмує видання.
Росія представила Заходу справжній ультиматум — проєкти двох договорів, один із США, один із НАТО — про «гарантії безпеки». У Москві намалювали свою «формулу нового світу» і вважають, що решта світу має її прийняти. Захід міг висунути свої ультиматуми Росії і 2008-го, і 2014-го, але не зробив цього. Втрачена на великій шахівниці ініціатива дорого обходиться учасникам гри всього через кілька ходів. Чи піде Захід на поступки Росії? Детальніше читайте у статті Сергія Корсунського «Ультиматум Путіна та переговори Росія—США: чи здадуть Україну».