Катастрофічна військова авантюра президента РФ Владіміра Путіна проти України підвищила ймовірність того, що його 22-річне правління може наближатися до кінця. Але чи покине він владу сам, або ж його доведеться підштовхнути? Протягом семи місяців загарбницької війни проти України війська РФ зазнали величезних втрат у особовому складі і техніці, почавши частково відступати на сході. Наказ Путіна про часткову мобілізацію в країні перетворився на хаос, що викликало докори навіть з боку його кремлівських пропагандистів і політичних союзників.
69-річний автократ прийшов до влади в 2000 році, замінивши Бориса Єльцина. Шанси на те, що Путін найближчим часом покине посаду, все ще невеликі, але очевидно, що ескалація наслідків невдалої військової авантюри вже послаблює лещата влади глави Кремля.
Politico прогнозує сценарії, за якими правління Путіна може закінчитися і аналізує претендентів на заміну чинного глави Кремля.
Сценарій, за якого Путін може вибирати собі наступника
Путін доклав багато зусиль, щоб відсунути конкурентів і переписати конституцію, аби утримати владу. Імовірність того, що він добровільно поступиться місцем новому лідеру, невелика, але вже не є незначною. Ось кому може віддати свою владу чинний глава Кремля.
«Супершпигун» Ніколай Патрушев
Якщо Путін визнає, що його перебування при владі більше неможливе, кремлівські спостерігачі бачать Патрушева, як його найімовірнішого наступника. Колишній керівник розвідувального управління ФСБ, а нині секретар Ради безпеки Росії, має перевагу в тому, що поділяє з Путіним світогляд, пронизаний ворожістю до Заходу загалом і до Сполучених Штатів зокрема.
У будь-якому разі, погляди Патрушева більш екстремальні: на засіданні Ради Безпеки за кілька днів до того, як Путін наказав ввести війська в Україну в лютому, Патрушев звинуватив Вашингтон у переслідуванні прихованої мети, спрямованої на «розпад РФ». Це знайома риторика: багато років тому Патрушев звинуватив колишнього держсекретаря США Мадлен Олбрайт у заявах про те, що Сибір і Далекий Схід не повинні належати Росії. Це твердження не мало жодного фактичного підґрунтя, тому виникли припущення, що РФ організувала надсекретний проект, де російські шпигуни отримали доступ до думок західних лідерів.
Оскільки Путін проводить більшу частину свого часу в РФ, Патрушев взяв на себе активнішу роль, нещодавно відвідавши Китай на тлі зростання стурбованості там через війну. Однак вік не на боці Патрушева: у свій 71 рік він на два роки старший за Путіна, і якщо Патрушев стане президентом, то, швидше за все, буде лише тимчасовою фігурою.
«Прислужник» Дмітрій Медведєв
Якщо комусь Путін може довіряти, так це Дмітрію Медведєву: російський лідер свого часу навіть подарував президентство своїй колишній правій руці у 2008 році. Обмін посадою дозволив Путіну зберегти владу у своїх руках, дотримуючись конституційних обмежень терміну перебування при владі, які застосовувалися раніше. Медведєв належним чином зігрівав президентське крісло, отримавши прохідну оцінку як «модернізатор» — користуючись iPad і подорожуючи Кремнієвою долиною. Але коли закінчився його чотирирічний термін, він покірно поступився місцем для повернення Путіна в Кремль.
Медведєв ще вісім років був прем’єр-міністром РФ, перш ніж у 2020 році став заступником голови Ради Безпеки — знову безпосередньо підпорядковуючись Путіну, який її очолює. Війна зіграла злий жарт проти Медведєва, чиї спроби позбутися іміджу «менш злого близнюка Путіна», видаючи себе за божевільного з ядерними погрозами, були заглушені спалахами істеричного сміху читачів його Telegram-каналу. У свої 57 років Медведєв все ще досить молодий, щоб знову керувати Росією, але його доля нерозривно пов’язана з долею Путіна.
«Охоронець» Алєксєй Дюмін
За його власними словами, Дюмін одного разу врятував Путіна від нічного нападу бурого ведмедя на порозі гірської резиденції. Безстрашно відданий, але все ще гуманний (ведмідь вижив) — хіба є краще риси, щоб стати наступником Путіна, водночас гарантуючи, що старший державний діяч може насолоджуватися комфортною пенсією та уникнути суду в Гаазі за воєнні злочини?
Найвідоміший ветеран Федеральної служби охорони РФ, Дюмін також відчув смак успіху на полі бою як командир сил спеціального призначення в операції з анексії Криму в 2014 році. Через два роки Путін призначив його губернатором Тульської області. За деякими даними, Дюмін є фаворитом Путіна, але його привілейований статус зробить його вразливим, якщо в Кремлі почнеться боротьба за владу.
«Молодий князь» Дмітрій Патрушев
Союзники Путіна в Кремлі не стають молодшими, але це не означає, що режим не прагнутиме увічнити себе. Саме Ніколай Патрушев, отримавши призначення керувати ФСБ у 2000 році, назвав російську шпигунську еліту «новим дворянством». Його син, Дмітрій Патрушев, став надійним потенційним наступником. 44-річного Патрушева-молодшого призначили міністром сільського господарства в 2018 році, раніше він закінчив академію ФСБ і очолював державний «Россельхозбанк».
Якою б далекою не була перспектива, «молодий князь» міг би зменшити побоювання у всьому світі, що Росія, яка вже зазнає поразки в Україні, розпочне самогубну ядерну ескалацію. Визначений спадковий правитель мав би сильніший інстинкт виживання, ніж божевільний диктатор, який ховається в підземному бункері.
«Кремлівська змова»: Путіна усунуть від влади, зроблять недієздатним або вб’ють
Попри всі розмови про керовану спадкоємність, досвід показує, що глави Кремля, як правило, покидають його «за власною волею»: Ленін і Сталін обоє померли природною смертю, як і Брежнєв і двоє його безпосередніх наступників. Останнім чинним главою російської держави, якого вбили, був цар Олександр II у 1881 році.
Є, однак, прецеденти, коли лідери були змушені піти з посади — Микита Хрущов у 1964 році та Михайло Горбачов, падіння якого у 1991 році остаточно опустило завісу над Радянським Союзом. Нерідко боротьба за престолонаслідування велася серед кремлівських інсайдерів.
«Трійка»
Можливо, найближчою історичною паралеллю до самодержавного Путіна є історія Сталіна, чия смерть у 1953 році спричинила боротьбу за владу, в якій тимчасова колективна влада «трійка» закінчилася стратою одного з її членів, колишнього начальника таємної поліції Лаврентія Берії. У 1955 році Хрущов відділився від прем’єр-міністра Георгія Маленкова, ставши лідером Комуністичної партії та уряду. Через рік він виголосив промову, в якій засудив культ особи Сталіна, поклавши початок «відлиги» після років терору.
Спокусливо зробити висновок, що якби Путіна було скинуто, і до влади прийшло б колективне керівництво, його відхід міг би призвести до деескалації проксі-війни Росії із Заходом.
«Центр тяжіння еліти – проти війни. Їм це ніколи не подобалося», – стверджує колишній посол Великої Британії в Білорусі, а зараз аналітик в Міжнародному інституті стратегічних досліджень Найджел Гулд-Девіс.
Зміна режиму в автократіях зазвичай відбувається зсередини, зауважує Гулд-Девіс, який оцінює шанси на ймовірність керованого переходу влади в РФ як «нульові». Путін втратив шанс організувати свою спадкоємність, коли переписав конституцію два роки тому, вважає аналітик.
Припущення про те, хто міг би вступити у змову, щоб усунути Путіна від влади, є складним завданням, але, якщо говорити про історію, представники «силових міністерств» у Раді Безпеки були б серед них — якими б лояльними до Путіна вони зараз не здавалися. Варто слідкувати за Патрушевим-старшим, босом ФСБ Алєксандром Бортніковим, міністром внутрішніх справ Владіміром Колокольцевим і міністром оборони Сєргєєм Шойгу.
Прем'єр-міністр Міхаіл Мішустін
Стаття 92.3 Конституції РФ наголошує, що у всіх випадках, коли президент не може виконувати свої обов'язки, їх «тимчасово» бере на себе прем'єр-міністр. Це дає Мішустіну найкращу позицію, щоб стати виконувачем обов’язків глави держави, якщо Путін серйозно захворіє або його вб’ють. 56-річний Мішустін був головним «збирачем податків» в Росії до призначення прем’єр-міністром у 2020 році, коли Путін проштовхнув конституційні зміни, які фактично відкрили йому шлях стати довічним президентом.
Мішустін служив лояльним антикризовим менеджером, працюючи над мінімізацією економічних наслідків західних санкцій. Але є й потенційний поворот: якщо Путін буде недієздатним, конституція прямо не дозволяє йому повернутися до влади, навіть якщо він одужає. Чи може це бути випадок, «хто перший встав – того і капці»?
«Москвич» Сєргєй Собянін
Квінтесенція інсайдера, мер Москви Сєргєй Собянін може стати претендентом на роль наступника Путіна, якщо протести в столиці загостряться до такого рівня, коли репресії вже не будуть життєздатними, а для завершення впорядкованого переходу влади знадобиться конструктивна взаємодія. Це аж ніяк не базовий сценарій: протести проти наказу Путіна про мобілізацію не досягли масштабу Євромайдану в Києві, який змусив тодішнього президента України Віктора Януковича відмовитися від влади на початку 2014 року.
За 12 років перебування на посаді Собянін показав себе як компетентна «політична машина». Він зробив мегаполіс зручнішим для життя — облаштувавши парки, відреставрувавши історичні будівлі та модернізувавши громадський транспорт, доки більша частина цього прогресу не була зруйнована санкціями. 64-річний Собянін раніше був губернатором багатої на нафту Тюменської області (з 2001 по 2005 роки), главою кремлівської адміністрації (2005-2008 роки) і віце-прем’єром Путіна (2008-2010 роки).
«Кольорова революція»: росіяни повстають проти Путіна
Патологічна рішучість Путіна стерти Україну з карти світу походить від його страху, що Київ може надихнути «кольорову» революцію в Росії. Українці вже кілька разів усували своїх лідерів від влади шляхом мирного протесту, під час Помаранчевої революції і Євромайдану.
«В'язень» Алєксєй Навальний
Борець з корупцією Алєксєй Навальний може бути головним кандидатом на лідерство у російській кольоровій революції, оскільки десять років тому допоміг організувати протести проти повернення Путіна на посаду президента. Ці демонстрації — найбільші в пострадянській Росії, зрештою провалилися. Але Навальний не зупинявся, спрямувавши зусилля на викриття корупції. Держава у відповідь отруїла його нервово-паралітичною речовиною та ув’язнила за сфабрикованими звинуваченнями у шахрайстві.
Навальний з-за ґрат намагається протидіяти війні. Але його шанси дійти від тюремної камери до посади президента невеликі. Аналітики можуть уявити собі сценарій, за яким Путіна буде скинуто, а наступний лідер Росії в знак примирення із Заходом перестане переслідувати «дисидентів», таких, як Навальний, журналіст Владімір Кара-Мурза чи відеоблогер Ілля Яшин. Але це був би лише перший крок на довгому та звивистому шляху до влади в країні, яка ще не провела вільних чи чесних виборів.
«Вигнанець» Міхаіл Ходорковський
Колишній нафтовий магнат Міхаіл Ходорковський є ще одним критиком режиму, який виступив проти Путіна і програв, у підсумку його позбавили нафтової імперії «ЮКОС», кинули у в’язницю на 10 років і, нарешті, «відправили у вигнання». Його фонд «Відкрита Росія», заборонений у РФ, продовжує виступати за реформи, але сам Ходорковський не демонструє явних амбіцій щодо тріумфального повернення та отримання лідерської ролі в постпутінській Росії.
59-річний Ходорковський рішуче підтримує опір України проти агресії Росії, закликаючи Захід постачати більше зброї. Але його «репутація безжального бізнесмена» не була забута росіянами, які досі живуть у пам’яті хаотичних єльцинських років, коли олігархи накопичили величезні активи шляхом корупційної приватизації, що позбавило націю її радянської промислової спадщини.
«Темні часи»: режим Путіна повалять військовим шляхом
Хоча в сучасній Росії немає історії успішних військових переворотів, було б помилкою виключати можливість усунення Путіна від влади в результаті збройного повстання. Ось кілька ключових гравців, на яких варто звернути увагу, якщо наступного правителя Росії оберуть під дулом рушниці.
«М'ясник» Міхаіл Мізінцев
Міністр оборони РФ Сєргєй Шойгу та начальник Генерального штабу Валєрій Герасимов, обидва мали невдалі війни, що фактично виключає їх як гідних довіри лідерів для будь-яких кроків військового відомства щодо захоплення влади. У Росії немає традиції, коли незадоволені офіцери влаштовують переворот.
Але є один генерал, який процвітає після того, як заслужив репутацію приголомшливої жорстокості: Міхаіл Мізінцев — «маріупольський м'ясник». Мізінцев очолював спустошливу облогу, під час якої загинуло понад 20 тисяч мирних жителів до того, як портове місто Маріуполь було захоплене військами РФ у травні. Його підвищили до заступника міністра оборони, відповідального за матеріально-технічне забезпечення, оскільки Росія прагне переломити хід контрнаступу України та покласти край мобілізаційному хаосу. Можливо, Мізінцев і не є прямим претендентом на владу, але найближчими днями та тижнями буде обличчям, за яким слід спостерігати.
«Воєначальник» Рамзан Кадиров
Чеченський лідер Рамзан Кадиров, який називає себе «піхотинцем Путіна», є одним із найвідоміших прихильників війни Росії проти України. Він характеризує війну як бандитські розбірки між його армією «кадирівців» і ворогами України, яких він назвав неонацистськими «бісами». Однак його війська показали кращі результати як воїни в TikTok, ніж на фронті.
Кадиров — грубий пропагандист режиму, його канал у Telegram нараховує понад 2,6 мільйона підписників. Проте будь-яка спроба використати слабкість Путіна для сприяння власним політичним справам поставила б Кадирова під особистий ризик, вважає аналітик Сергій Гур’єв.
Більш імовірно, що Кадиров домагатиметься розширення автономії чи незалежності для Чечні, якщо в Росії відбудуться політичні потрясіння, вважає аналітик.
«Найманець» Євгєній Пригожин
Якщо хтось зараз і схожий на головнокомандувача Росії, то це Євгєній Пригожин — олігарх, відомий як «кухар Путіна», який керує армією вагнерівців. Нещодавно 61-річного Пригожина зняли на камеру, коли він вербував в’язнів, обіцяючи засудженим свободу, якщо вони підуть воювати проти України.
«Вагнерівці кажуть мені, що в будь-який час проголосують за нього, а не за Путіна, і мені здається, що він відчуває запах крові», — написав у Twitter журналіст Bellingcat Христо Грозев.
Однак для того, щоб такий воєначальник, як Пригожин, отримав хоча б найменші шанси на владу, потрібен приголомшливий переворот на полі бою — коли значна частина території, на яку Росія претендувала з 2014 року, була б втрачена, а натовпи незадоволених російських військових повернулися б додому.
«Держава повинна бути в абсолютно катастрофічній ситуації», — каже політолог Марк Галеотті.
Такого прецеденту в пізньоімперській, радянській та новітній історії РФ немає. Найближчими паралелями можуть бути революційні події 1905 та 1917 років, що відбулися після військових катастроф. У 1905 році цар Микола ІІ втримався при владі, погодившись на обмежені демократичні реформи. В лютому 1917 року його повалення призвело спочатку до формування тимчасового ліберального уряду, а більшовики на чолі з Леніним захопили владу лише в жовтні того ж року.