Наш світ нагадує 1930-ті роки більше, ніж ми думаємо. Зараз, як і тоді, баланс сил зловісно зміщується. Жорстокі автократії прагнуть експансивних імперій. Зв'язки між авторитарними державами стають дедалі міцнішими, регіональні конфлікти переплітаються. Демократіям загрожують ззовні та зсередини. США знову піддаються спокусі доктрини, що переслідує однобічність і стримування під прикриттям "Америка понад усе".
Звичайно, паралелі не зовсім точні. Сучасна міжнародна система сильніша за ту, що впала в 1930-ті роки, завдяки стабільності, яку, як і раніше, забезпечують американська міць і союзи США. Жодне з лих останніх десятиліть — ні глобальна фінансова криза, ні Сovid — не призвело до поневірянь і радикалізму, еквівалентних тим, що були викликані Великою депресією, пише Bloomberg.
"Так само, як і сьогоднішнє суперництво між США та Китаєм, Перша світова війна стала результатом напруженості між ліберальним гігантом, Великою Британією, та неліберальним євразійським претендентом, імперською Німеччиною. У цьому випадку, як вважається, помилки й прорахунки призвели до руйнівного конфлікту, якого ніхто насправді не хотів", — зазначає видання.
Отже, сьогоднішній імператив полягає в тому, щоб зменшити напруженість, уникнути гонки озброєнь і обмежити ймовірність того, що людство може "проспати" катастрофу. Це зовні приваблива аналогія, але не дуже корисна.
Перша світова війна не була випадковою. Її першопричиною стала поведінка Німеччини, чия міць та амбіції поляризували Європу, і яка пішла на величезний ризик влітку 1914 року, знаючи, що в результаті може виникнути континентальний конфлікт. Зусилля Великої Британії зі зниження напруженості під час цієї кризи зробили війну більш імовірною, давши Берліну хибну надію на те, що Лондон зможе пересидіти війну.
Історія Першої світової війни зовсім не така, якою її уявляють прихильники цієї аналогії. І сьогодні паралелі з періодом, що передував Другій світовій війні, здаються більш явними.
Існують і примарні символічні схожості: неототалітарний Китай, який використовує концентраційні табори для пригноблення в промислових масштабах; неофашистська Росія, яка веде завойовницьку спецоперацію; терористи, підтримувані Іраном, які перетворили 7 жовтня 2023 року на найсмертоносніший день для євреїв з часів Голокосту.
Експансія цих ревізіоністів поки що скромна порівняно з лиходіями 1930-х і 1940-х років. Їхні злодіяння поки що не йдуть у жодне порівняння зі злодіяннями "Нового порядку" Адольфа Гітлера або "Сфери процвітання Великої Східної Азії" імператорської Японії.
Але, можливо, це тому, що сьогоднішнім ревізіоністам доводиться діяти в середовищі, де довгий час домінувала міць США. Наскільки потворними могли б стати події, якби агресивні автократії були менш стриманими? Найкраща причина вивчати уроки епохи, що передувала Другій світовій війні — це гарантія того, що ми ніколи цього не дізнаємося.
Перший урок полягає в тому, що міжнародний порядок може завалитися з руйнівною ретельністю і швидкістю. Озираючись назад, ми знаємо, що сталося в 1930-х роках. Руйнування регіонального порядку призвело до кризи глобальної безпеки.
Режими, засновані на ідеології насильства, здійснювали одні з найбільш нахабних і жахливих захоплень земель в історії. Але навіть якщо більшість демократичних лідерів розуміли, що "дме недобрий вітер, мало хто передбачав, наскільки лютим виявиться шторм".
Поведінка Росії в Україні з 2014 року продемонструвала, як те, що починається як обмежене вторгнення на іншу територію, може перетворитися на спробу стерти з лиця землі цілий народ. Нещодавні події на Близькому Сході нагадують нам про те, як навіть економічно слабкий ревізіоніст Іран може виростити проксі, здатних занурити регіон у хаос. У Східній Азії Китай проводить те, що один американський адмірал називає "найбільшим нарощуванням військової потужності в історії з часів Другої світової війни". Ці держави не приховують свого бажання перекроїти навколишні регіони й перевернути світ, довгий час структурований американською владою.
Другий урок полягає в тому, що навіть амбівалентний союз тоталітарних держав може спричинити руйнування світу. Нацистська Німеччина, імператорська Японія та фашистська Італія — ніколи не довіряли одна одній. Як писав історик Вільямсон Мюррей, "їх об'єднувало головним чином бажання вкрасти якомога більше світу". Якщо їм би це вдалося, величезні амбіції та отруйний расизм, що керували цими країнами, безсумнівно, привели б їх у кінцевому підсумку до братовбивчої війни. Але навіть у цьому випадку одне з найнеблагополучніших партнерств в історії призвело до глибоких дестабілізуючих наслідків.
Ревізіоністи сьогодення не поділяють нічого, окрім неліберального правління і невдоволення американською міццю. Цього достатньо, щоб налагодити співпрацю зі згубними результатами.
"Росія прискорила військове сходження Китаю, продаючи йому передові літаки, ракети й засоби ППО, а тепер ще й через тіньові технологічні партнерства, покликані прискорити розвиток секретних можливостей. Іран і Північна Корея підтримали конфлікт Росії в Україні, продавши їй безпілотники, артилерію і ракети. Китай надав Путіну мікрочіпи та канали для російської торгівлі", — повідомляє Bloomberg.
Тим часом, автократичний мир, який ці держави встановили в центрі Євразії, дає їм змогу більш наполегливо проникати в сусідні регіони. Путін може кинути свою армію проти України, тому що йому не потрібно турбуватися про ворожість з боку Китаю.
Не варто недооцінювати, до чого може призвести така взаємодія. Якщо Росія продасть Китаю свої найчутливіші технології для глушіння підводних човнів, це може порушити підводний баланс у західній частині Тихого океану. Якщо Москва загрозливо розмістить свої сили в Європі під час китайсько-американських суперечок в Азії, Вашингтон опиниться під ударом криз на різних фронтах. Метою політики США має бути запобігання великій війні, особливо такій глобальній війні, яка вибухнула в 1930-х роках і яка може повторитися, якщо Європа, Близький Схід і Азія будуть охоплені конфліктом одночасно.
Найкращий спосіб запобігти війні — це підготуватися до її ефективного ведення, а вимоги будь-якого великодержавного конфлікту можуть бути дуже серйозними. Американським чиновникам слід прислухатися до третього уроку: використовувати війни інших країн, щоб підготуватися до своєї власної.
"Президент Джо Байден заявив, що Америка має стати "арсеналом демократії" для Ізраїлю та України. Але оборонна промислова база Америки зараз недосконала і тендітна, тому США ледве виготовляють артилерію та іншу зброю, необхідну Україні для боротьби з Росією, не кажучи вже про ракети дальнього радіусу дії, кораблі та підводні човни, які знадобляться їй у власній великодержавній війні", — зазначає видання.
Але для країни зі світовими зобов'язаннями відповідь полягає в тому, щоб використовувати те, що війни в Україні та на Близькому Сході виявили. Це слабку оборонну промислову базу для стимулювання більш масштабної програми переозброєння, розширивши загальні виробничі можливості Америки.
Допомога Україні, еквівалентна приблизно 5 % оборонного бюджету США — може здатися дорогою. Але чи буде дешевше побачити Україну переможеною, а потім зіткнутися з мстивою, мобілізованою Росією на сході?
Нарешті, збереження глобального порядку — справа колективна, але без США воно не відбудеться. Як показали Друга світова війна і подальша холодна війна, тільки послідовне застосування сили Америки може створити умови, в яких людство досягне нових рівнів процвітання, оскільки найгірші форми агресії стримуватимуться.
"Основною відмінністю між Мюнхеном 1938 року й Україною 2022 року було американське лідерство. Без допомоги США Київ, безсумнівно, зазнав би поразки, рано чи пізно, а розділена Європа, можливо, вважала за краще б умиротворяти, а не протистояти Росії, що наступає", — підсумувало Bloomberg.