Тривожне передчуття неминучості великої війни розповзається світом. Про це ледь не щоденно пишуть експерти та говорять політики. В центрі уваги — публічні заяви політичних еліт країн коаліції хаосу і, що важливіше, практичні кроки їхніх урядів. Вони вже не приховують своїх справжніх цілей, і кожна нова брехня, кожне нове вбивство цивільних або атака на школу чи дитячий садок наближають їх, з одного боку, й цивілізоване людство — з іншого до немирної розв’язки. Виховна робота, без жодного сумніву, завершиться перемогою демократичної коаліції просто тому, що час войовничих імперій минув. Але для цього ми маємо бути разом і чітко усвідомлювати, що саме вони готують для людства.
З’являється дедалі більше явних ознак остаточного вибору керівної кліки РФ на користь перетворення Росії на агресивну імперію, що постійно воює. Путін відкрито проголосив пошук активів Російської імперії, їх оформлення і захист пріоритетним завданням відповідних структур РФ. Офіційні чиновники Росії, включно з Путіним (не кажучи вже про пропагандистів) більше не добирають слів, чесно розповідаючи про свої наміри окупувати Україну, знищити все українське й далі планувати військові операції проти держав Балтії, Польщі та Фінляндії. Цілком логічно очікувати, що після «успішного» захоплення наземного коридору в Крим російські стратеги розробляють плани «пробиття» наземного шляху з Білорусі (територія так званої союзної держави) до Кенігсберга (відомого також під назвою Калінінград) через Сувалкський коридор. Звісно, їх також не влаштовує фактичний контроль країн НАТО над Балтійським морем. У Японії та Східній Азії не залишилися непоміченими нові заяви Медвєдєва, який вчергове відверто по-хамськи висловився на адресу Японії в контексті того, що остання очікує продовження переговорів про окуповані РФ Північні території. Російська позиція очевидна — про це й мови бути не може. Тим часом позиції Росії на Далекому Сході зміцнюються через активізацію співпраці з Північною Кореєю, де відбувається щось небачене з часів закінчення Корейської війни.
Кім Чен Ин вирішив максимально загострити риторику щодо Південної Кореї, повністю зруйнувавши всі ознаки майбутнього примирення й об’єднання. І йдеться не тільки про розірвання ліній комунікації із Сеулом, внесення змін до Конституції, якими Південна Корея проголошується вічним ворогом, і руйнування символічної Арки об’єднання в Пхеньяні. Очільник Північної Кореї демонструє набагато агресивніші речі. Зокрема він особисто спостерігав за випробуваннями новітньої стратегічної крилатої ракети, яку запускали з підводного човна. Як повідомляють корейські ЗМІ, випробування відбулось успішно. З огляду на це лідер КНДР заговорив про будівництво атомних підводних човнів із ядерною зброєю на борту. Перед цим КНДР провела випробування нової балістичної ракети. Послідовник ідей чучхе неодноразово демонстрував агресивне ставлення до Сеула й за «ковідних» часів проводив рекордні випробування різного типу ракет. Проте саме протягом останніх двох років ситуація загострилася до межі військових провокацій, які можуть призвести якщо не до війни, то до агресивного збройного протистояння.
На думку японських і американських аналітиків, цього разу погрози й дії Пхеньяна виходять за межі звичного й до них варто ставитися серйозно. Водночас вони досі не проводять чіткої паралелі між новітньою агресивною політикою КНДР і зближенням із РФ, аж до підтримки російської агресії проти України та постачання зброї. Тим часом цілком очевидно, що саме Росія підштовхує КНДР до ескалації задля відкриття «третього фронту» для США, які будуть змушені стати на захист Півдня. Цілком прогнозовано, що Росія під час очікуваного візиту Путіна може пообіцяти Північній Кореї «ядерну парасольку» в обмін на провокації в зоні національних інтересів США. Путін занадто часто пояснює свої дії віддзеркаленням дій Вашингтону й може цинічно апелювати до моделі відносин США—РК. Китай наразі тримається осторонь відкритої ескалації, проте нещодавно кораблі берегової охорони КНР вимагали, щоб японська риболовецька шхуна залишила територіальні води Японії біля островів Сенкаку між Тайванем і Окінавою, які Китай вважає своїми. До 1972 року вони перебували під протекторатом США, а потім були передані Японії. Дрібниця, але показова. Проти філіппінських шхун у Південно-Китайському морі КНР діє ще рішучіше.
На Близькому Сході не вщухає військова операція ЦАХАЛу проти ХАМАСу, але, вочевидь, Ірану цього замало. Атаки хуситів проти вантажних кораблів у Червоному морі перейшли на кораблі ВМС США та Британії. Ракетні атаки у відповідь по базах хуситів виявилися неефективними. Атака іранськими дронами військової частини США в Йорданії поблизу сирійського кордону призвела до загибелі трьох і поранення 25 військовослужбовців Збройних сил США. Відповідь буде, й ніхто не вірить запевненням Ірану, буцімто він непричетний до атаки. Так само міністр закордонних справ ІРІ нещодавно цинічно стверджував, що немає доказів використання Росією «Шахедів» іранського виробництва проти України. І хоча у випадку з атаками хуситів наразі не йдеться про повноцінну війну, провокації, що відволікають увагу США та їхніх союзників від основного театру бойових дій на сході та півдні України, дедалі більше виглядають тестом на швидкість реакції й рішучість США та Британії їм протидіяти. Тим часом вантажні судна дедалі частіше змушені обходити оптимальний маршрут транспортування вантажів і використовувати дуже довгий шлях навколо Африки. З огляду на це різко зростає вартість вантажів і ризики, пов’язані з обслуговуванням суден і штормами. Значною мірою ці проблеми стосуються ланцюжків постачання до та зі США, країн Європи, Японії, Південної Кореї, Вʼєтнаму, й набагато меншою — Росії.
Найпоказовішими з погляду ущільнення «повітря» війни здаються не прямі, а опосередковані ознаки її наближення. Останнім часом Захарова й Лавров наполегливо намагаються спростовувати заяви західних експертів і політиків про те, що Росія вторгнеться в інші країни, якщо переможе у війні проти України. За словами одіозних представників російського МЗС, такі заяви є «абсурдними». Водночас досвід свідчить, що коли про те саме скаже Путін, варто як слід змастити «Петріоти» й підготувати їх до бойового застосування. У цьому контексті привертає увагу також рішення токійського муніципального уряду побудувати новітнє підземне бомбосховище, здатне витримувати неодноразові ракетні удари й протягом тривалого часу надавати прихисток мешканцям центрального району Токіо Азабу-Джубан, де розташована значна частина дипломатичних представництв, урядових і адміністративних будівель. Як наголосила губернаторка Токіо Юріко Койке, місто й раніше готувало евакуаційні приміщення на випадок стихійних лих чи конфліктів, але саме зараз виникла необхідність побудувати нові, сучасні й забезпечені системами виживання бомбосховища. Загалом у Токіо 4258 підземних приміщень, у яких можуть знайти прихисток мешканці міста, але вони не були розраховані на довготермінове перебування людей. Нове сховище буде обладнане всім необхідним для захисту людей протягом тривалого часу в умовах інтенсивних ракетних атак. Треба добре знати японців і пані Койке, щоб зрозуміти вагу такого рішення.
На думку істориків війни, ситуація дуже нагадує 30-ті роки минулого століття, які передували Другій світовій війні, коли група ревізіоністських держав — кожна зі своїми образами, завищеною самооцінкою й фантомними спогадами про імперське минуле — вирішила змінити світ. Ідеї щодо відтворення чи то священної Римської імперії, чи то кайзерівського Другого райху, чи то Італійської колоніальної імперії, чи то японських володінь в Азії, чи фантазії менших за розміром і впливом, але «великих» у минулому країн на кордонах України слугували практичним підґрунтям для формування гітлерівської коаліції. Схожа коаліція вочевидь формується й нині навколо Росії. Різниця з ситуацією майже сторічної давнини полягає в наявності з обох сторін ядерної зброї, гібридному характері війни, передвиборчій лихоманці в демократичних державах. У країнах «вісі зла» такої проблеми немає.
Оскільки в центрі коаліції хаосу стоїть Росія, цікаво звернути увагу на спробу легітимізації «виборів», які відбудуться в березні. З’явився «альтернативний» кандидат, який начебто кине виклик Путіну. Це, звісно, чергова кремлівська технологія. Річ у тім, що цей представник «опозиції», якого підтримали Навальний і Ходорковський, братиме участь у «виборах» (якщо його взагалі допустять) на тих самих окупованих територіях України, які Путін вважає вже включеними до складу РФ. Це означає, що й «опозиція» визнає ці території російськими, якщо тільки альтернативний кандидат не зробить відповідної політичної заяви ще до виборів. А якщо він її зробить, то буде затриманий путінськими опричниками. За будь-яких обставин жодному опозиціонеру не дадуть перемогти Путіна. Весь цей маскарад має дві мети — продемонструвати, що в Росії є демократія і що навіть опозиція визнає нову реальність територіального устрою РФ.
Сьогодні вони ще не готові до війни, але, як підказує досвід, бомбосховища варто будувати заздалегідь, а роззброєння відкласти до кращих часів. Демократії відомі тим, що реагують на виклики повільніше, але запас міцності в них значно більший. Тому що імперські інтереси — це потреба вузького кола наближених до фюрера осіб, а прагнення свободи та миру — потреба решти людей. Неможливо перемогти народ, який не погоджується бути переможеним.