Росія переживає у ці дні наймасовіший в історії від”їзд журналістів, художників та програмістів. За давньою традицією, як це було сто років тому за часів більшовицького терору, вони змушені тікати від держави.
Про це заявив виданню "Шпігель" 13.03.22 Михайло Зигар - російський журналіст та письменник, колишній головний редактор незалежного російського телеканалу "Дождь".
“Невідомо, скільки біженців залишило Росію протягом двох минулих тижнів, але сумнівів немає: йдеться про сотні тисяч людей. Ймовірно, це наймасовіша втеча інтелектуалів за останнє століття. Поки весь світ із жахом стежить за війною в Україні, російські журналісти, художники, вчені, актори та програмісти покидають країну.
За приблизними оцінками грузинської влади, після початку російсько-української війни до Тбілісі прибуло від 20 до 25 тисяч громадян Росії.
Тбілісі завжди був популярним містом у росіян: смачна їжа, гарне вино та гостинні люди. Але раптом росіян стало забагато: наплив іммігрантів турбує все більше людей у країні. Деякі тбілісці вже збирають підписи під петицією щодо запровадження візового режиму для громадян Росії.
І влада діє суперечливо: з одного боку, Грузія подала офіційну заявку на членство в ЄС, з іншого боку, минулого тижня в країну не пустили як мінімум двох відомих російських журналістів, котрі протестували проти війни в Україні та давно критикували Путіна. Грузія - країна, де зараз перебуває більша частина останньої хвилі російських емігрантів, і багато хто з них розуміє, що це далеко не найбезпечніше для них місце.
Від'їзд російського середнього класу з Росії, який розпочався в неділю 27 лютого, набуває все більш панічних масштабів. Цього дня більшість європейських країн закрили повітряний простір для російських літаків. Багато росіян зрозуміли, що європейські кордони тепер для них закриті, і виходу більше немає.
Тому минулого тижня ціни на квитки з Москви до Стамбула, Дубаю, Єревану, Баку, Бішкека і навіть Улан-Батора зросли майже вдесятеро. Російська інтелігенція розбігається на всі боки найхимернішими манівцями. Адже насправді страх закритих кордонів — одна з найстійкіших фобій усіх колишніх мешканців пострадянського простору.