Росія от-от оточить Сєвєродонецьк, ключове місто для її мети захопити весь Донбас. Крім того, Москва націлилася на ще одне сусіднє місто. І на тлі цих подій питання про те, як реальність на місцях вплине на наступну фазу війни, стало ще важливішим для західних союзників України.
«Росіяни з усіх сил намагаються відрізати Сєвєродонецьк. Наступні два-три дні будуть дуже важливими», - сказав голова Луганської обладміністрації Сергій Гайдай.
Через річку в місті Лисичанськ українські військові зайняли більш вигідні позиції. Але їм бракує зброї, щоб захищатися, - пише New York Times.
«Якщо не буде допомоги з військовою технікою, звісно ж, вони нас витіснять. Тому що кожного дня техніка знищується. Їх потрібно замінити чимось», - сказав виданню 46-річний офіцер військової поліції Олександр Вороненко.
Українські чиновники просять союзників в НАТО пришвидшити постачання далекобійної зброї, а також поповнити запаси базових речей, таких як боєприпаси. Але імпульс війни дедалі більше переходить на бік Росії. І союзники України, зіштовхнувшись з загрозами для їхніх економік, можуть скоро вирішити, що перед ними постали набагато важливіші питання, ніж про те, яку зброю відправити. Зокрема, вони можуть задуматися, чи краще натиснути на Київ, щоб змусити його домовитися про перемир’я з Росією. Або ж все таки ризикнути ескалацією з російського боку, значно посиливши свою військову допомогу.
«Завжди було відчуття, що після того, як центр рівноваги змістився на схід і південь, будуть потенційно більші російські успіхи, зважаючи на більшу масу сил і попередні територіальні завоювання. Але також піднімаються більш серйозні довгострокові питання про природу конфлікту, українські цілі й західні цілі у відповідь на них», - сказав голова брюссельського офісу Німецького Фонду Маршалла Аян Лессер.
Поки Україна чекає на допомогу, її армія несе важкі втрати на Донбасі, де тривають бої за Сєвєродонецьк. За українськими оцінками, щодня гине від 100 до 200 українських солдатів. Частково причина цих втрат в тому, що Росія користується перевагою в кількості техніки, а частково - що українська рішучість боротися не скорочується, попри дедалі похмурішу картинку на сході.
Західна техніка потрапила на фронт. Але її кількість і якість не такі, як хотілося б Україні. А деякі речі навіть не доїжджають до поля битви. Російські ракетні удари знищують їх ще на шляху. New York Times посилається на заяву Міністерства оборони РФ, яке стверджує, що минулої суботи був знищений український склад з протитанковими і протиповітряними ракетами, які Україні прислали США і ЄС. Український уряд відправив війська і ресурси, щоб утримати Сєвєродонецьк, який лишається останнім великим і стратегічно важливим містом в Луганській області. Російська армія знищила два мости, які ведуть до центру Сєвєродонецька, і обстрілюють ще один міст, який залишається важливим для забезпечення українських сил в місті. Видання допускає, що скоро бої можуть перейти в Лисичанськ.
Місто розташоване на пагорбі. І саме тому українським захисникам буде легше тут стримувати російський наступ. Але не можливо захистити Лисичанськ без забезпечення українських танків пальним і снарядами, а українських солдатів - харчами і необхідним обладнанням. Саме з таким викликом зіштовхнулися військові України в той час, як російська армія майже закінчила свою кампанію з окупації Сєвєродонецька. Видання визнає, що є хороші шанси захистити Лисичанськ завдяки річці Сіверський Донець. Хіба що російські сили зможуть успішно її форсувати. Росіяни неодноразово намагалися це зробити, наступаючи з південного сходу.
Минулого тижня президент України Володимир Зеленський сказав, що «з багатьох точок зору доля нашого Донбасу вирішується» в Сєвєродонецьку й Лисичанську. Але перше з цих міст вже майже оточене. І якщо російські сили зможуть продовжити наступ в бік суміші з асфальту і нерівної польової дороги, яка слухить єдиним логістичним каналом для Лисичанська, українським чиновникам доведеться приймати стратегічне рішення: відступити чи ризикнути оточенням і цього міста теж.
«Ми чекаємо на підкріплення. Воно частково прибуло в останні кілька днів у формі артилерії. І якщо ми отримаємо більше, тоді ми, цілком можливо, зможемо стримати їх», - сказав Вороненко.
Але через чотири місяці після вторгнення Росії в української армії закінчуються боєприпаси для старих радянських артилерійських установок. І вони не отримують досить швидко і в достатній кількості нові набої. Тож доля Лисичанська залишається невизначеною. Для Європи питання захисту України тепер і тактичне, і політичне. Кілька країн ЄС бояться, що вони вже відправили аж надто багато боєприпасів Україні. І їхні власні арсенали тепер потребують поповнення. А оскільки оборонна політика і дипломатія союзу не інтегровані, європейські лідери змушені шукати самостійно джерела для забезпечення своїх армій.
В ЄС обіцяють створити фонд на 9,5 мільярдів доларів, який забезпечить спільні оборонні закупки. Це повинно ослабити занепоконня, що продовжуючи підтримувати армію України, країни Європи небезпечно ослаблюють власну оборону.