Важко повірити, але вже зараз неможливо заперечувати, що широкі правила, на яких трималася стабільність і процвітання світу після Холодної війни, буди серйозно підірвані вторгненням Владіміра Путіна в Україну. Значною мірою ці правила спиралися на здатності Заходу співіснувати з Путіним, який грав роль «поганого хлопця» й випробовував світовий порядок на міцність, але ніколи грубо не порушував його правила.
Але влаштувавши невиправдане вторгнення в Україну, знищуючи міста й масово вбиваючи мирних українців, російський автократ перестав бути «поганцем» і став «воєнним злочинцем». Лідер Росії, яка простягається через 11 часових поясів зі своїми великими запасами нафти, газу, корисних копалин, а ще ядерних боєголовок, тепер повинен стати міжнародною парією. Це означає, що світ, який ми знали, дуже сильно змінився. І ніщо вже не буде таким, як раніше, - пише New York Times.
Як світ може очікувати ефективності ООН, якщо країна на чолі з воєнним злочинцем займає місце в Раді безпеки й може накласти вето на будь-яку резолюцію? Як світу ефективно боротися зі змінами клімату без співпраці з найбільшою за територією країною на планеті? Як США співпрацювати з Росією у вирішенні питання ядерної програми Ірану, коли довіри до Москви немає? Як ізолювати й ослаблювати настільки велику країну, знаючи, що її розпад може бути не менш небезпечним, ніж коли вона сильна? Як годувати й забезпечувати енергією світ, коли Росія серед найбільших експортерів нафти, пшениці й мінеральних добрив? Відповідь на всі ці питання одна: ніхто не знає. Це означає, що ми входимо в період геополітичної й геоекономічної невідомості, якої не було з 1989 року, а може й з 1939-го. І ситуація, швидше за все, погіршиться, перш ніж почне покращуватись. Тому що Путін тепер - загнана в куток тварина. Він не просто страшенно прорахувався, розпочавши вторгнення в Україну, а й спровокував наслідки, протилежні до бажаних. Тому він відчайдушно прагне здобути хоч якусь воєнну перемогу за будь-яку ціну, щоб вона приховала його провал.
Путін стверджував, що розпочинає війну проти України, щоб відштовхнути НАТО подалі від Росії. Але своєю агресією він лише вдихнув життя в західний військовий альянс, який переживав стагнацію. Союзники тепер будуть консолідовані й вкладатимуть гроші в переозброєння, поки Путін при владі, а може й впродовж ще одного покоління після того. Російський автократ стверджував, що розв’язав війну, щоб нібито повалити режим «нацистів» в Києві і повернути Україну «в лоно матінки Росії», де їй і місце, згідно з його уявленнями. Натомість його вторгнення зробило українців і навіть тих, хто колись симпатизували росіянам, запеклими ворогами Росії щонайменше на покоління. Україна тепер запекло бореться за свою незалежність від Москви й прагне приєднатися до ЄС.
Путін думав, що, захопивши Україну, він змусить Захід поважати російську військову силу. Але поки війна принесла лише приниження. Вона показала, що Росія з економікою, меншою ніж у штату Техас, - це лише «заправка з ядерним арсеналом». Російська армія показала свою жорстокість й некомпетентність. Їй знадобилися найманці з Чечні й Сирії для того, щоб хоча б витримати український удар.
Допустивши всі ці помилки й розпочавши війну виключно з власної ініціативи, Путін у відчаї шукає хоч щось, що він може виставити в якості «перемоги». Він хоче взяти під контроль весь Донбас, південне узбережжя Чорного моря до Одеси, щоб з’єднати захоплені території на сході з окупованим Кримом. І він прагне зробити це до 9 травня, коли Москва буде проводити парад з нагоди Дня перемоги у Другій світовій війні. Адже російська армія в цей день згадує про часи своєї найбільшої слави.
Тому, здається, Путін готує нову подвійну стратегію. По-перше, він перегрупує виснажені свою виснажену армію, сконцентрувавши їх на меті здобути й утримати меншу військову ціль. По-друге, він посилює систематичну жорстокість, продовжуючи нищити українські міста ракетами й артилерією, вбиваючи якомога більше цивільних і завдаючи якомога більших економічних збитків, а також виганяючи якомога більше людей зі своїх домівок. Він сподівається, що перше призведе до падіння ЗСУ хоча б на сході, а друге - до падіння НАТО, країни-учасниці якого не витримають напливу такої великої кількості біженців. Він сподівається, що під таким гуманітарним тиском Захід почне тиснути на Київ, вимагаючи дати Путіну все, що він хоче, аби тільки припинилася війна. Саме тому Україні й НАТО потрібна ефективна контрстратегія.
Вона повинна спиратися на три стовпи. По-перше, Україна повинна отримати дипломатичну підтримку, якщо справа дійде до переговорів з Путіним. Але також потрібно надати ЗСУ найкраще озброєння й провести необхідні тренування, щоб вигнати армію Росії з української території. По-друге, потрібно щодня гучно при найменшій нагоді говорити, що світ в стані війни «з Путіним», а не з російським народом загалом. Тобто говорити протилежне до того, про що говорить російська пропаганда. А по-третє, час позбутися закупок російської нафти, яка залишається головним джерелом доходів путінської Росії. Цей план повинен зрушити з місця сили всередині країни, які позбавлять Путіна влади.
New York Times визнає, що це дуже ризикована пропозиція з високою кінцевою вигодою. Падіння Путіна може привести когось ще гіршого в президентське крісло. Воно також може спричинити довготривалий хаос і розпад Росії. Але можливі й хороші результати. Влада може опинитися в руках когось з мінімальною порядністю й амбіціями відбудувати російську гідність, а також сферу впливу, засновану на новому поколінні Чайковських, Рахманінових, Сахарових, Достоєвських і Сєргєїв Брінів, а не на олігархах з яхтами, хакерах і вбивцях, озброєних полонієм. В такому випадку, світ стане кращим місцем. З’явиться дуже багато можливостей для здорової співпраці.
Лише російський народ має право й сили змінити свого лідера. Але це буде все одно не просто зробити, тому що колишній офіцер КДБ Путін оточив себе іншими лояльними офіцерами спецслужб. І повалити його майже неможливо. Однак, все ж існує один потенційно успішний сценарій.
Армія Росії - джерело гордості в російській структурі. І якщо вона продовжить зазнавати катастрофічних поразок в Україні, виникне ситуація, в якій або Путін захоче ліквідувати своє військове командування, зробивши генералів цапами-відбувайлами за провал, або армія, знаючи про насування «чисток», спробує позбутися Путіна першою. Збройні сили Росії ніколи не були в хороших відносинах зі спецслужбами, лідери яких оточують Путіна.
У підсумку для того, щоб з’явився новий, стійкий світовий порядок на заміну того, який був встановлений після Холодної війни, російський народ повинен обрати нового лідера. Також важливо, щоб США стали зразком демократії й стабільності, який інші захочуть наслідувати. Українці йдуть на найбільші жертви заради кожен дюйм своєї свободи. Тож просити американців піти на найменші жертви заради збереження свого демократичного спадку - це зовсім не багато.