Коли Росія вторглася в Україну, думка про те, що вона насправді може програти, вважалися перебільшенням. Здавалося, що у Владіміра Путіна є могутня модернізована армія, яка спирається на оборонний бюджет, який в десятки разів перевищує український.
Перемога України на першому етапі російської агресії здавалася дивом. Однак, навіть після неї були сумніви щодо довгострокових перспектив, - пише New York Times. До початку вторгнення економіка Росії була у вісім разів більшою, ніж українська. Попри всю шкоду, яку санкції завдали російській промисловості, руйнації в Україні, швидше за все, зробили цей розрив ще більшим. Тож можна було б очікувати, що Росія, зрештою, переможе у битві на виснаження, маючи більше ресурсів. Але, схоже, цього не відбувається.
Ніхто не може сказати напевне, чи розуміє Путін, як війна просувається насправді. Його перелякані чиновники не хочуть йому говорити правду? Але всі агресивні погрози Росії на адресу Заходу і саморуйнівні істерики, як от відключення Польщі й Болгарії від постачання газу, свідчать, що в Москві хтось все ж таки стривожений, що час не на боці Росії. Чиновники США почали оптимістично говорити не лише про те, що російського агресора вдасться втримати, а й про чітку перемогу України. Як це можливо?
«Відповідь в тому, що Америка хоч і напряму не бере участь в боях, знову робить те, що вона робила до Перл-Харбору. Ми за підтримки наших союзників стали «арсеналом демократії», даючи захисникам свободи всі матеріальні засоби для продовження боротьби», - йдеться в статті.
У 1940 році Велика Британія, і Україна в 2022-му, несподівано здобула перемогу проти ворога, який здавався непереможним. Королівські ВПС відбили спробу Люфтваффе встановити контроль над небом, який був потрібен для успішного наступу. Однак, наприкінці 1940 року Британія опинилася в тяжкому становищі. Оборонні зусилля країни вимагали масивного імпорту всього: від військового обладнання до базових речей, таких як продовольство й нафта. А гроші при цьому закінчувалися.
Президент Франклін Рузвельт відреагував на це, запропонувавши закон про ленд-ліз. Це дозволило передати велику кількість озброєння й продуктів виснаженим британцям. Цієї допомоги було не достатньо, щоб змінити хід війни. Але у прем’єр-міністра Вінстона Черчілля з’явилися ресурси, щоб вистояти. А це заклало фундамент для подальшої перемоги союзників.
І ось ленд-ліз знову відродили. Масштабна військова допомога тепер тече в Україну. І не лише від США, а й багатьох американських союзників. Завдяки цій допомозі арифметика виснаження насправді працює проти Путіна. Російська економіка може й більша ніж українська. Але вона дрібна у порівнянні з американською економікою, не кажучи вже про колективний Захід. І через свою обмежену економічну базу Росія, схоже, не здатна замінити втрати на полі битви.
«Наприклад, західні експерти переконані, що війна проти України вже коштувала Росії танків, на виробництво яких знадобилося б два роки. Натомість українська армія озброюється дедалі краще, отримуючи все більше важкої зброї кожного дня. Якщо припустити, що Конгрес схвалить запит президента Байдена на виділення додаткових 33 мільярдів доларів на допомогу, а ми можемо собі дозволити таку суму, тоді загальна західна підтримка для України скоро наблизиться до річного військового бюджету Росії. Іншими словами, час на боці України», - йдеться в статті.
Якщо Росія на полі битви не зможе добитися якогось радикального успіху, який досі її уникав, баланс сил, схоже, буде дедалі більше зсуватися на користь Києва. Тут потрібно уточнити дві речі.
По-перше, якщо Україна справді переможе, це буде тріумф для сил свободи в усьому світі. Майбутні агресори й воєнні злочинці зупиняться. Вороги демократії на Заході, багато з яких входять до «фанклубу» Путіна, отримають реальний урок на тему дешевого позування в дусі «мачо» і реальної сили.
По-друге, якщо ця перемога матеріалізується, звісно ж, головна заслуга в цьому буде України. Однак, вона була б неможлива без сміливого й ефективного лідерства деяких (хоч і далеко не всіх) країн Заходу. Що б не говорили про Бориса Джонсона, у цій війні Британія поводиться дуже достойно. Польща й інші країни Східної Європи мобілізувалися, відкидаючи російські загрози. А президент Джо Байден виконав чудову роботу, тримаючи західний альянс разом, при цьому забезпечуючи Україну потрібною зброєю.
Попередні президенти США виступали з хвилюючими промовами про свободу. «Поваліть цю стіну», - закликав Рональд Рейган. «Я берлінець», - говорив Джон Кеннеді. Але Байден зробив для свободи більше і не лише на словах, ніж будь-який президент США з часів Гаррі Трумена. Цікаво, чи отримає він за це визнання, на яке він заслужив.