Стало звичним сприймати Владіміра Путіна як того, хто повертається до радянських порядків.
«Тому здавалося цілком природним, що невдовзі після арешту в Росії репортера Wall Street Journal Евана Гершковича, коли я зустрів жінку, яку знав у Москві ще за радянських часів, я поскаржився, що все стає все більш схожим на ті погані старі часи. «Ні, - сказала вона, - все стало ще гірше»», - пише в своїй статті член редакції New York Times, письменник і Пулітцерівський лауреат Сєргєй Шмеман.
Він додає, що його російська знайома виїхала з Москви, як тільки змогла. Тому його вразила її відповідь. Але він чув подібні висловлювання і від інших росіян: тих, хто все ще живе в Росії і хто вже давно переїхав.
«І чим більше я озираюся на свої репортерські дні в радянській і пострадянській Росії, і чим довше тривають жахливі звірства в Україні, тим більше я розумію, що саме вони мають на увазі. У світлі того, що їхня країна заподіяла Україні, важко говорити про росіян як про жертв. Це, власне, може бути однією з головних причин, чому багато порядних росіян вважають, що путінська Росія гірша за радянську державу, загибель якої він оплакує. Вони вважали себе вільними від жахливої тиранії минулого. А Путін не лише відроджує її, але й приносить сором і відчуження російському народу», - пише американський журналіст.
Він зауважує, що СРСР, про який згадують його російські знайомі, це не сталінське пекло, а країна в тому вигляді, в якому вона існувала в свої останні десятиліття. У 1970-х і на початку 1980-х Радянський Союз все ще був репресивною поліцейською державою, яка жорстко контролювала інформацію, мистецтво, підприємництво і майже всі інші людські починання. Рівень репресій був набагато вищий, ніж Путін і його апарат безпеки здатні повторити, враховуючи доступність інтернету і постійну можливість росіян подорожувати за кордон. Жоден старий радянський дисидент не заперечуватиме, що фізична якість життя в Росії набагато вища, ніж у ті спартанські часи.
«Проте роки після Сталіна, а особливо останні десятиліття радянської влади, хоч і були гнітючими, але принаймні, здавалося, рухалися до чогось кращого. Безладний терор сталінської епохи поступився місцем більш скоординованій системі контролю: все ще жорстоко репресивній, але більш передбачуваній і менш свавільній. На зміну високо персоналізованій диктатурі Йосипа Сталіна прийшла більш колегіальна система правління», - пояснює автор.
Старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин Чарльз Купчан сказав, що радянський лідер, ймовірно, не пережив би такого катастрофічного рішення, як вторгнення в Україну.
І коли радянська стара гвардія вимерла у 1980-х роках, з'явилося чітке відчуття змін, які нарешті прийшли з Міхаілом Горбачовим.
«Ми розрізняємо відкриті і закриті суспільства, але існує також різниця між «відкриттями» і «закриттями». Покоління радянських людей у 1970-1980-х роках жило в закритому суспільстві, яке відкривалося, дізнаючись, що речі, які були неможливими, ставали можливими. Путінський період - це період радикального закриття. Люди втрачають те, що, як вони вважали, нарешті було їм даровано. Відкриття давали надію. Ця ж система породжує безнадію», - сказав болгарський політолог і один з найвідоміших літописців розпаду радянської імперії Іван Крастев.
Путін, можливо, не має тих важелів, які мали його радянські попередники. Комерціалізоване і глобально пов'язане суспільство, яке розвинулося в Росії за три десятиліття після розпаду СРСР, не можна «повернути назад у пляшку». У Путіна також немає утопічної ідеології, яка дозволяла радянським лідерам стверджувати, що вони працюють на благо людства, хоча він і створив своєрідний національний наратив, заснований на російській і радянській історії та міфології, а також на своїй відразі до Заходу. Натомість він створив систему, в якій все: уряд, поліція, законодавча влада, армія, - залежить особисто від нього.
В останні десятиліття радянської влади найпоширенішим звинуваченням, за яким ув'язнювали дисидентів, була «антирадянська агітація і пропаганда». Тобто йшлося про широкий закон, який принаймні чітко вказував на те, що злочин полягав у протидії радянській владі. Але Путін б'є своїх опонентів, використовуючи довільну зброю. Алєксєя Навального умисне отруїли, а Владіміра Кара-Мурзу засудили до 25 років ув'язнення за «державну зраду».
«Звинувачення Гершковича у шпигунстві цілком могло бути мотивоване роздратуванням через те, що людина з російським походженням наважилася повідомити правду про Росію», - припускає Шмеман.
Після вторгнення в Україну репресії були посилені, що ускладнює оцінку рівня опору війні. Через десять днів після вторгнення поліція заарештувала понад 4600 демонстрантів у Росії, а сотні тисяч російських чоловіків втекли з країни, щоб уникнути мобілізації в армію. Але ті, хто чинить опір, і ті, хто виїжджає, не отримують тієї поваги, з якою зустрічали радянських дисидентів.
В ті часи неросійські етнічні групи могли ототожнювати радянське ярмо з Росією. Але комуністична ідеологія була універсальною. І росіяни, які виступали проти неї, бачили себе союзниками інших пригноблених національностей, а також Заходу у своїй боротьбі. Росіяни, які приїжджали до Нью-Йорка, Тель-Авіва чи Берліна, відчували себе вільними. А оскільки серед дисидентів було багато письменників, поетів, музикантів і художників, російська культура змогла зіграти важливу роль.
«Правління Путіна і його вторгнення в Україну змінили цю ситуацію. Це війна, яку Росія веде проти України в ім'я російських імперських претензій. І будь-кому чи будь-чому російському: мові, культурі, походженню, - важко повністю уникнути стигматизації. Для свідомих росіян особливо прикро чути, як у спробі знищити Україну Путін використовує антифашистську мову часів Другої світової війни», - пише журналіст.
Вплив очевидний. Російські ресторани переглянули свої меню і борються за те, щоб залишитися відкритими. Водка Stolichnaya пройшла ребрендинг і тепер називається Stoli. На пляшці, випущеній обмеженим тиражем, з'явилася етикетка з синьо-жовтими кольорами України і написом #LIBERATEUKRAINE. Метрополітен-опера в Нью-Йорку звільнила російську примадонну Анну Нетребко за те, що вона не зреклася Путіна.
«Росіяни можуть сказати, що це не мій режим, але вони не можуть сказати, що це не моя нація», - пояснив Крастев.
Ще занадто рано прогнозувати, як закінчиться війна в Україні. Але очевидно те, що Путін в ім'я ефемерної російської величі завдав великої і довготривалої шкоди своєму народу і його культурі.