Суть НАТО не в тому, щоб воювати проти Росії, а в тому, щоб запобігти війні в першу чергу. І Північноатлантичний альянс, якому минулого тижня виповнилося 75 років, робить це успішніше, ніж будь-який військовий союз в історії. Фундаментальне непорозуміння є результатом ключової помилки в поглядах Дональда Трампа на альянси, яка полягає в тому, що вони стосуються справедливого розподілу тягаря, а не спільної безпеки, зазначає Politico.
У лютому Трамп сказав європейським союзникам, які недостатньо витрачають на оборону, що він заохочуватиме росіян "робити все, що їм заманеться", якщо ці країни не витрачатимуть більше. І хоча пізніше він запевнив британську аудиторію, що "на 100%" збереже США в НАТО, він поставив умову, що союзники платитимуть свою "справедливу частку" і "гратимуть чесно".
Навряд чи Трамп єдиний, хто вважає, що альянс залежить від справедливого розподілу тягаря — а це означає, що Європа має платити більше за свою оборону. І багато лідерів НАТО, починаючи з Генерального секретаря Єнса Столтенберга, з того часу намагаються заспокоїти Трампа та інших критиків Альянсу, вказуючи на те, наскільки більше європейські члени роблять внесок у свою оборону і готові витрачати більше.
"Безумовно, серйозне зобов'язання витрачати гроші на оборону важливе для забезпечення безпеки, але це не те, заради чого альянси створюються винятково — або навіть головним чином. В основі альянсів лежить розуміння того, що безпека союзника є фундаментальною для власної безпеки", — пише Politico.
Обіцянка колективної оборони робить НАТО силою миру. Будь-який супротивник, схильний до агресії проти країни-члена, повинен враховувати можливість — якщо не високу ймовірність — того, що він отримає військову відповідь на основі повного колективного потенціалу всіх членів Альянсу, а не тієї країни, на яку він напав.
Для американців урок, винесений з двох кривавих світових воєн, полягав у тому, що їхня остаточна безпека залежала від безпеки Європи. Набагато краще було б запобігти війнам в Європі, взявши на себе зобов'язання захищати союзників з самого початку.
Так було і для європейських членів НАТО, які після двох спустошливих війн продовжували жити в тіні Радянського Союзу, а потім Росії — найагресивнішої військової потуги на континенті. Для них справжня безпека полягала в готовності США прийти на їхній захист.
Але ця залежність мала два наслідки: по-перше, вона призвела до того, що деякі європейські країни відмовилися від серйозних роздумів про військову безпеку — особливо після холодної війни, оскільки Альянс зрештою зробив війну малоймовірною. Але жорстока агресія Росії проти України змусила всю Європу усвідомити необхідність серйозного ставлення до оборони. Звідси й збільшення військових інвестицій, про яке говорив Столтенберг.
По-друге, ця європейська залежність часто підживлювала сумніви щодо відданості Америки безпеці континенту. Зрештою, є щось неприродне в тому, що США готові вступити у війну за океаном, щоб захистити іншу країну, особливо коли це може призвести до ядерного терору у відповідь.
Ось чому політика США щодо НАТО була зосереджена як на запевненні союзників у своїй готовності захищати їх, так і на стримуванні нападу в першу чергу. Саме в цьому контексті зусилля Трампа, спрямовані на те, щоб поставити під сумнів відданість Америки НАТО, викликають занепокоєння. Ставлячи під сумнів готовність Америки стати на захист союзника, Трамп підриває стримування, а також послаблює безпеку як своїх союзників, так і США.
Що готують для Києва під час саміту НАТО у липні, пояснює оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA Володимир Кравченко у статті "На Вашингтонському саміті НАТО Україні готуються подати особливу "страву"".