Дев’яти місяців достатньо для народження дитини, але, очевидно, недостатньо для того, щоб президент Росії Владімір Путін усвідомив безглуздість своєї війни проти України. Натомість стає все більш очевидним те, що жодне значуще врегулювання не буде можливим доти, доки Путін залишається при владі. Тому міжнародна спільнота повинна шукати шляхи до тривалого миру з майбутньою постпутінською Росією. Про це пише колишній координатор системи ООН в Україні Френсіс О'Доннелл у статті для Atlantic Council.
Протягом багатьох десятиліть СРСР, а потім РФ відігравали важливу роль у підтримці прогресу людства. На відміну від своїх попередників, Путін зараз віддаляє Росію від цієї спадщини і перетворює країну на державу-вигнанця. Російські акти ворожості є глобальними за своїм масштабом і включають все - від ведення війни в Грузії до підриву внутрішньої політики на Заході. Відтоді як у 2014 році стався неспровокований напад РФ на Україну, режим Путіна розпочав подальше дипломатичне божевілля, яке дедалі більше відштовхувало колишніх найближчих друзів та іноземних партнерів Росії.
Лише чотири роки тому Росія була учасником резолюції Ради Безпеки ООН щодо захисту цивільних осіб у збройному конфлікті, яка вперше визнала внутрішній зв’язок між голодом і конфліктом. Зараз Росія поводиться всупереч цим принципам. Чотири рази цього року Генеральна Асамблея ООН рішуче докоряла Росії за її вторгнення в Україну та необґрунтовані жорстокі порушення норм ООН. РФ була виключена з Ради ООН з прав людини та Ради Європи, а також втратила своє місце в керівній раді Міжнародної організації цивільної авіації.
У резолюції від березня 2022 року Рада ООН з прав людини в Женеві погодилася створити комісію для розслідування порушень, скоєних під час вторгнення Росії в Україну. У наступній резолюції було розглянуто погіршення ситуації з правами людини в Україні внаслідок вторгнення. Це призвело до появи доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування щодо України, в якій розглядаються події, що відбулися наприкінці лютого та в березні 2022 року в Київській, Чернігівській, Харківській та Сумській областях України.
Продовжують надходити докази, що вказують на десятки тисяч воєнних злочинів, скоєних російськими військами, які діяли під командуванням, на відміну від одиничних злочинів. Ці докази включають офіційні заяви, дії та системні політично мотивовані кампанії з чіткими намірами геноциду, зокрема широкомасштабні етнічні чистки, депортації та неодноразові масові ракетні та артилерійські обстріли цивільного населення і життєво важливих об'єктів цивільної інфраструктури.
Заради порівняно незначних територіальних здобутків Путін пожертвував репутацією і соціально-економічним добробутом Росії. Що ще гірше, ефект рикошету також поширився по всьому світу, спричинивши продовольчу та енергетичну нестабільність, загострення інфляції та широке зубожіння. Для такої ситуації ніколи не було слушного часу, але після пандемії коронавірусу час навряд чи може бути гіршим.
Зростаюча брехливість путінського режиму зараз настільки сильна, що представники еліти в РФ не можуть довіряти навіть один одному, а ключові фігури, близькі до Кремля, публічно нападають на керівництво російських збройних сил. Оскільки невдачі на полі бою і міжнародна ізоляція продовжують підривати авторитет Путіна, вся його модель правління опинилася під загрозою. Перспективи Росії сьогодні є найбільш туманними з часів Другої світової війни, і виникає низка можливих загроз, в тому числі поглиблення внутрішніх розбіжностей і потенційний розпад країни.
Хоча важливо виключити будь-яке втручання у внутрішнє управління РФ, Захід може і повинен закликати до повного дотримання Росією міжнародних зобов'язань щодо захисту прав людини і законних прагнень російських громадян. На цьому етапі залучення російських органів місцевого самоврядування та муніципалітетів до глобальних зусиль із подолання зміни клімату та відновлення після пандемії могло б відкрити шлях до деконцентрації або вирівнювання влади. Коли колишній американський президент Дональд Трамп вивів США з Паризької угоди про зміну клімату, кілька штатів і муніципалітетів посилили свою прихильність до угоди.
Можливо, ми вже спостерігаємо перші ознаки занепаду російської держави, оскільки санкції та військові поразки беруть своє, а такі воєначальники, як ватажок вагнерівців Євгєній Пригожин та лідер Чечні Рамзан Кадиров, відкрито ставлять під сумнів лідерство Путіна у війні. Членам російської еліти необхідно проаналізувати цей занепад і вийти за рамки сьогоднішнього оманливого імперіалізму з метою використання енергії російського суспільства і докорінного реформування інститутів країни.
Справжня Росія глибша і багатша, ніж вкрадені мільярди активів і загублені життя в результаті геноцидних воєн Путіна проти сусідів. Справжня РФ, включно з її придушеним громадянським суспільством і талановитими російськими спільнотами по всьому світу, може прагнути до оптимізації широких результатів, які піднімуть народ Росії і покращать його життя, одночасно відновлюючи міжнародне партнерство і глобальну повагу. Це стане можливим лише завдяки відкритості, прозорості та підзвітності обраних лідерів, а також відокремлення від влади грошей, ЗМІ та манії величі. Численні мережі росіян за кордоном повинні об'єднатися навколо програми реформ, яка спрямована на постпутінську Росію і відкриває нову еру доброзичливого лідерства, що ставить добробут російського народу вище за вузькі хижацькі інтереси нинішнього клептократичного керівництва країни.
Тому міжнародне співтовариство має зосередити свою увагу і ресурси не лише на тому, щоб допомогти Україні перемогти у війні, але й заохотити процес примирення і зближення, який об'єднає всі різні і часто конфліктуючі елементи російської опозиції як всередині країни, так і в діаспорі. Це не було б безпрецедентним. Саме об'єднання сербської опозиції призвело до повалення режиму Мілошевича.
Визнання дилем і внутрішніх проблем, з якими зіштовхнулася Росія, окремо від шкоди, завданої Україні та світу, заслуговує на увагу на майбутньому саміті G20. Придушення громадянського суспільства та інакомислення позбавило росіян їх законної свободи вираження поглядів. Попри різні опитування громадської думки в РФ, які вказують на підтримку більшістю населення вторгнення в Україну, це неможливо достовірно підтвердити. Своєю поведінкою та висловлюваннями Кремль дискваліфікував себе з міжнародних відносин. Настав час для світових лідерів визнати, що зміна курсу Москви є необхідною.
Для наближення миру міжнародне співтовариство повинно діяти, щоб допомогти розширити можливості альтернативних голосів у РФ. Глобальні мережі, інституції та методи, які можуть забезпечити потенціал для посередництва та переговорів у конфліктах по всьому світу, є життєво важливим ресурсом для сприяння взаємодії з російським громадянським суспільством, яке значною мірою придушене всередині країни, але не за кордоном. Залучення російського громадянського суспільства до мирних альтернатив і наративу, відмінного від кремлівського, є ключем до деконцентрації політичної влади в Росії та досягнення реальних реформ за участю громадськості. Це також може бути найкращим способом досягнення стійкого миру, вважає автор.