У найближчі тижні, як очікується, палестинці та їх союзники висунуть резолюцію в Раді Безпеки ООН, яка засудить "мирний план" президента США Дональда Трампа щодо врегулювання ситуації на Близькому Сході. План, схвалений прем'єр-міністром Ізраїлю Бенджаміном Нетаньягу та лідером ізраїльської опозиції Бенні Ганцом, дражнить перспективою палестинської державності. В теорії, столиця в Східному Єрусалимі буде територією, вдвічі більшою від тієї, яку зараз контролюють в Єрусалимі палестинська адміністрація та Хамас. Але, в обмін на це, палестинці повинні відмовитись від претензій щодо поселень і земель на Західному березі, а також більшої частини Єрусалиму, пише The National Interest.
Деякі західні спостерігачі схвально оцінили цей план як виважену та щедру пропозицію, хоча він не відрізняється від запропонованого ізраїльським лідером Егудом Олмертом дванадцять років тому. Але одне можна сказати напевно: це жодним чином не допоможе вирішити найбільш тривалий конфлікт в сучасному світі.
Схоже, що цей план - це спроба Трампа і Нетаньягу виконати свої неодноразові обіцянки стосовно подолання цієї кризи. Звичайно, про це було оголошено в той час, коли обидва лідери зіткнулися зі скандалами - і хоча Трамп з того часу був виправданий Сенатом у справі про імпічмент, Нетаньягу продовжують пред'являти звинувачення в корупції. Вони обидва також готуються до майбутніх виборів. Надавши детальний мирний план щодо врегулювання палестинського конфлікту, глави держав можуть додати зусилля на дипломатичному фронті до своїх активів, навіть якщо палестинці ніколи не приймуть цей план.
То ж ця угода не здатна принести нічого більше. Потрібні серйозні поступки з боку палестинців, від яких вони відмовилися. Крім того, це відбулося одночасно з офіційною анексією Ізраїлем нових земель на Західному березі, а також тим, що ізраїльські високопосадовці уникають обіцянки тимчасово заморозити подальшу діяльність поселенців, якщо палестинці погодяться на угоду. Але навіть якщо вони це зроблять, угода вимагає підвищення гарантій з безпеки для Ізраїлю, зміцнення демократичних інститутів в Палестині і гарантій цивільних прав. Жодна з цих перспектив не є реалістичною.
Причина, через яку з 2006 року на палестинських територіях не проводилися вибори, полягає в наступному: ізраїльські, палестинські та йорданські агентства прийшли до висновку, що якщо вони відбудуться, ХАМАС переможе як на Західному березі, так і в Газі. Уряд Палестинської адміністрації на Західному березі, сформований політичною партією ФАТХ, вкрай непопулярний і звинувачений у широкому поширенні корупції, прагне утримати владу. Це може пояснити, чому він не проводив виборів впродовж чотирнадцяти років, попри те, що заявляв про таке бажання. Керована ХАМАСом палестинська держава ніколи не буде прийнята Ізраїлем, оскільки методи терористичної групи, яка стала політичною партією, полягають в тому, щоб обстрілювати ракетами територію Ізраїлю, а потім домагатися міжнародної симпатії і підтримки від своїх іноземних покровителів щоразу, коли Ізраїль приймає заходи у відповідь.
Але навіть чинний палестинський уряд, якби хотів підвищити гарантії безпеки для Ізраїлю, він навряд чи зміг би це зробити. У 2000 році тодішній ізраїльський лідер Аріель Шарон відвідав Храмову гору і комплекс мечетей Аль-Акса в Єрусалимі, отримавши запевнення від керівника палестинської служби безпеки, що це не викличе жодних проблем. Після цього розпочалися масові протести палестинців і ескалація напруження, що призвела до кровопролиття, яке забрало тисячі життів. Ідея про стабільну палестинську державу настільки сумнівна, що єгиптяни - аж ніяк не друзі Ізраїлю - просили створити "буферну зону", контрольовану Ізраїлем, між Єгиптом і територією, яка перейшла б до Палестини згідно з угодою.
Десятиліттями між двома сторонами конфлікту спостерігається великий дефіцит довіри. Палестинці втратили довіру до будь-яких угод після того як домовленості в Осло не дали результатів, на які вони сподівалися. Ізраїльтяни, які були свідками "другої інтифади" та перемоги Хамасу на виборах в Газі через роки після того, як Ізраїль залишив цю територію, теж не мають довіри до Палестини.
Розв'язання цього питання може зайняти десятиліття. Але, найбільш ймовірно, що це допоможе зробити не завідомо нездійсненна угода, яка є насправді є театральним дійством від завжди готових воювати політиків, а спільні ініціативи та програми, які дозволять ізраїльтянам та палестинцям працювати разом - вибудовуючи довіру, співпрацю та добру волю, необхідні для будь-яких майбутніх домовленостей, підсумовує видання.