Помста — це один із найпопулярніших методів серед диктаторів. Для прикладу можна згадати тактику білоруського диктатора Аляксандра Лукашенка, який привів вразливих мігрантів з Близького Сходу, обіцяючи їм краще життя в ЄС і створив міграційну кризу на білорусько-польському кордоні, пише Financial Times.
Лукашенко намагався покарати ЄС за підтримку антиурядових демонстрацій у Білорусі. Це також була спроба показати «вірність Москві» та відволікти власний народ від внутрішніх проблем.
Лукашенку не був «новатором» у спробі зробити міграцію інструментом помсти. Посилаючись на дослідження американського академіка Келлі Грінхіл, аналітик Марк Леонард підкреслює, що з моменту набуття чинності Конвенції про статус біженців, державні та недержавні суб’єкти у всьому світі зробили щонайменше 75 спроб використовувати мігрантів як політичну зброю.
Їхні методи та цілі були політичними, військовими та економічними, починаючи від надання фінансової допомоги і закінчуючи повномасштабним вторгненням та сприянням у здійсненні зміни режиму в країні.
Тривожна статистика полягає в тому, що у більшості цих випадків порушники досягали деяких із заявлених цілей. У більш ніж половині зафіксованих випадків вони отримували все або майже все з того, на що розраховували, що зробило такий «нетрадиційний інструмент впливу» більш ефективним, ніж економічні санкції або традиційна дипломатія примусу.
Може здатися, що спроба Лукашенка використати мігрантів як зброю виявиться рідкісним прикладом провалу. Білоруський режим вже почав перевозити мігрантів з табору на кордоні Польщі. Біженців перемістили до логістичного центру, де вони принаймні можуть отримати їжу та ліки. План Лукашенка провалився.
Але, хоча напруженість на польсько-білоруському кордоні спала, а Польща та ЄС виглядають «переможцями», це навряд чи є перемогою для блоку з 27 країн. Криза показала, що сьогодні настрої в Європі характеризуються випереджальною панікою. Зовнішня політика ЄС потрапила в пастку розриву між «високою риторикою» Брюсселя та реальною політикою, яку практикують країни-члени ЄС.
Брюссель швидко підтримав Польщу в її конфронтації з білоруським режимом, оскільки блок боїться повернення розколу між Сходом і Заходом, який спалахнув під час міграційної кризи в 2015 році. Проте ЄС далекий від єдності.
Польський уряд розпочав війну на два фронти — одна битва ведеться щоб зупинити мігрантів, але Варшава також намагається продемонструвати, що їй не потрібен ЄС для захисту своїх кордонів.
Криза виявила «іронію» позиції Європи в сучасному світі. Диктатори побоюються, що їхнє населення мріє про свободу та спосіб життя, який має Європа, тому вони хочуть бачити світ без ЄС. Але європейські лідери бояться власної м’якої сили не менше, ніж іноземні диктатори. Вони відчувають себе безсилими у допомозі тим, хто хоче демократії в авторитарних країнах, і бояться прибуття мігрантів, які мріють про Європу.
Їхня найглибша травма – це повернення «антимігрантського правого популізму», який може бути смертоноснішим для європейських демократій, ніж будь-яка з наступних хвиль пандемії.
У результаті Європа боїться власної привабливості для іноземців. Колись ЄС зробила сильним ідея, що багато людей у світі хочуть жити так, як європейці. Тепер Європу лякає ця ідея. Пандемія навчила європейців думати про найгірші сценарії. Тож, побачивши у ЗМІ інформацію про тисячі мігрантів, які штурмують польський кордон, багато європейців згадали про кліматичні прогнози, які передбачають, що до 2070 року близько 3 мільярдів людей будуть змушені покинути свої домівки через зміну клімату.
Усі дискусії про те, як криза COVID-19 змінить Європу в майбутньому, затьмарили зміни, які вже відбулися. Економічні потрясіння, викликані пандемією, переконали уряди ЄС, що Європі доцільніше витрачати кошти, ніж триматися фіскальної дисципліни.
Але коли справа доходить до міграції, Європа прийняла консенсус про те, що ЄС повинен намагатися тримати свої зовнішні кордони закритими, щоб залишати відкритими внутрішні кордони.
За допомогою міграційної кризи Лукашенко намагається боротися з мрією свого народу «стати Європою», викриваючи найбільший страх серед лідерів ЄС про те, що «всі люди прийдуть до Європи», резюмує видання.
Ситуація на білорусько-польському кордоні загострилася 8 листопада: мігранти штурмують кордон, намагаючись прорватись на територію ЄС, у цьому їм допомагають білоруські силовики. Владімір Путін та Алєксандр Лукашенко використовують штучно створену міграційну кризу для тиску на Європу.
Докладніше про те, як режим Лукашенка використовує міграційну кризу, читайте у статті Олександра Шевченка «Лукашенко проти Європи: кривава гра на витривалість» у ZN.UA.