У дипломатії кожне слово має значення. Завзяті спостерігачі за змінами в риториці, яку використовують світові лідери, могли помітити за останній рік, що «стратегічна автономія» була замінена «європейським суверенітетом» у баченні президента Франції Еммануеля Макрона. Макрон також припинив просувати «нову архітектуру довіри та безпеки» для Європи і тепер вважає за краще говорити про «європейський порядок безпеки», пише Financial Times.
Ці семантичні зміни відображають еволюцію у тому, як Макрон розглядає питання європейської єдності та загрозу з боку Росії. Зникла безтурботна зухвалість перших днів його президентства, коли він думав, що зможе «товаришувати» і з експрезидентом США Дональдом Трампом, і з очільником Кремля Владіміром Путіним, а також ігнорувати думки своїх найближчих союзників у Європі.
Згодом він відмовився від слова «автономія» через тривогу, яку воно викликало в кількох європейських країнах. Більш приємний «стратегічний суверенітет» став лейтмотивом угоди про урядову коаліцію Німеччини. А поняття «архітектура довіри та безпеки» більше не використовується, тому що воно повторює невдалу російську ініціативу 2008 року — «нову архітектуру європейської безпеки», запропоновану тодішнім президентом РФ Дмітрієм Мєдведєвим.
Коли Макрон звернувся до Європейського парламенту 19 січня, його нечітко сформульовану заяву «виконати європейську пропозицію щодо створення нового порядку безпеки та стабільності» дехто одразу помилково витлумачив як ініціативу, покликану розколоти західний альянс.
Це тлумачення також затьмарило інше важливе оголошення, в якому Макрон зобов’язався відправити кілька сотень французьких солдатів до Румунії, як жест для збереження спокою на східному фланзі НАТО.
Чи можна довіряти Макрону у питанні стримування Росії в той час, коли єдність Європи є такою важливою? Це очікуване запитання, враховуючи традиційну схильність Франції до налагодження контакту з Росією та рух до незалежної зовнішньої політики.
Поки Франція головує в ЄС, Макрон хоче активізувати європейський голос у кризі відносин РФ та України. Макрону вдалося відкрити двері для переговорів, відродивши так званий нормандський формат, у якому ведуться чотиристоронні дискусії між Францією, Німеччиною, Росією та Україною щодо війни на Донбасі.
На тлі недавньої дипломатичної активності Макрон протягом останніх днів кілька разів говорив з Путіним, що зробило президента Франції європейським лідером, який мав найбільше контактів з очільником Кремля з моменту завершення епохи канцлера Німеччини Ангели Меркель.
Чи шукає він лише шлях до деескалації для Європи, або ж спробує здійснити свою стару мрію про перезавантаження відносин Парижа з Москвою?
Критики швидко згадують невдале запрошення від Макрона для Путіна відвідати його літню резиденцію в серпні 2019 року. Президент Франції вважав, що зможе почати конструктивний діалог щодо європейської безпеки з очільником Кремля. Це була одностороння ініціатива Макрона — навіть Меркель залишилася осторонь.
Але то був 2019 рік. Відтоді два чинники зробили Париж більш реалістичним. По-перше, головним результатом намагань Макрона вести односторонні переговори з Кремлем стало протистояння з частиною європейських партнерів. По-друге, вимоги Росії стали агресивнішими — в тому числі за рахунок інтересів Франції, як це продемонструвало нещодавнє розміщення російських найманців у Малі. А гра Кремля з групою найманців у Африці відкрила очі Франції щодо російських намірів, так як отруєння Сергія Скрипаля та його дочки змінило уявлення про Москву в Лондоні.
Ця більш поміркована оцінка була представлена в Берліні минулого тижня під час спільної прес-конференції Макрона з канцлером Олафом Шольцом. Коли його запитали про цілі Росії в Україні, Шольц був тихим, вагався та шукав «правильні» слова. На відміну від нього, Макрон звинуватив Росію в тому, що вона стала «причиною нестабільності».
Готовність Парижа не піддаватися тиску Москви була помітна на початку кризи. Французькі дипломати люблять нагадувати, що 12 листопада минулого року вони першими використали фразу «серйозні наслідки», якщо Росія вторгнеться в Україну. Ще однією ознакою підтримки єдності Заходу стала реакція Франції на пакт AUKUS, укладений Вашингтоном, Лондоном і Канберрою минулого року. Велика Британія та Австралія, можливо, повільно виходять з «ізоляції», але відносини Франції із США рідко були настільки хорошими.
Наразі важливим запитанням може бути те, чи можна довіряти Путіну щодо України. Але на це запитання всі знають відповідь, резюмує видання.
Нагадаємо, ввечері 3 лютого Емманюель Макрон провів телефонні розмови з Владіміром Путіним та Володимиром Зеленським.
Макрон також обговорив українське питання із президентом США Джо Байденом. Згідно з повідомленням Білого дому, лідери країн обговорили дипломатичні моменти та підготовку «швидких та суворих економічних санкцій» для Росії у разі її вторгнення в Україну.
Чому виконання політичної частини мінських домовленостей зруйнує Україну читайте у статті Тетяни Силіної "Трупна отрута «Мінська»: три способи уникнути страти України, яку задумав Путін".