Дебати щодо використання заморожених російських активів для фінансування відновлення України наближаються до завершення. Аргументи на користь цього переконливі, а проти - слабкі. Але можуть бути й непередбачувані наслідки.
Канада ухвалила закон, що дозволяє перерозподіляти російські активи від імені України. У США чотири члени Конгресу внесли законопроект про перепрофілювання суверенних російських активів на користь Києва. Лідери ЄС розглядали це питання на своєму нещодавньому саміті, хоча канцлер Олаф Шольц та інші висловили занепокоєння, що будь-які такі дії можуть порушувати міжнародне право. Про це в статті для The Guardian пише колишній старший політичний радник МВФ Барі Айхенгрін.
Аргументи на користь вилучення заморожених російських активів були зручно зібрані в одному місці Лоуренсом Саммерсом, Філіпом Зеліковим та Робертом Зелліком. У Росії є кошти, щоб профінансувати реконструкцію. Енергійна економіка буде найкращим захистом для України після війни. Правда і справедливість на боці України. Інші автократи будуть стримуватися від спокуси наслідувати імперіалізм Владіміра Путіна.
Існує і прагматичне виправдання. Уряди країн G7 мають велику заборгованість і стикаються з необхідністю виділяти додаткові ресурси на вирішення питань національної оборони, зеленого переходу і старіння населення. Вже є ознаки втоми від допомоги Україні, і критики запитують, чому західні країни повинні витрачати на війну, яку вони не починали.
Ці нарікання лунають, незважаючи на те, що фінансові перекази з США та ЄС, які становлять близько 3 мільярдів доларів на місяць, бліднуть у порівнянні з витратами на відбудову України. У березні Світовий банк оцінив цю суму в 411 мільярд доларів. Вона продовжує зростати з кожним наступним днем бойових дій.
«Уряди країн G7 не зможуть забезпечити фінансування в таких масштабах. Безумовно, інші країни і багатосторонні фінансові інституції зроблять свій внесок, а ще прямі іноземні інвестиції будуть надходити, хоча цього навряд чи буде достатньо, навіть якщо буде забезпечено страхування на випадок війни. За цих обставин 230 мільярдів доларів заморожених активів російського Центрального банку плюс відсотки могли б суттєво допомогти заповнити цю прогалину», - визнає автор.
Деякі аргументи проти легко відкинути. Один з них полягає в тому, що якщо на валютні резерви Центробанку буде накладено арешт, центральні банки перестануть тримати резерви за кордоном, а міжнародна валютна система стане неліквідною і нестабільною.
«Але тільки центральні банки, уряди яких здійснюють найбільш кричущі порушення міжнародних норм, будуть піддані таким заходам. Тому ризик не буде загальним», - пояснює Айхенгрін.
Інші побоюються, що міжнародна роль долара зменшиться, якщо США та їхні союзники конфіскують російські резерви. Але цей аргумент ігнорує той факт, що практичної альтернативи долару немає. Китайський юань, хоч його і розхвалюють, сильно відстає як міжнародна валюта.
Чи буде таке вилучення російських грошей законним? Інтерпретацію чинного законодавства краще залишити юристам. Але якщо правові норми - це все, що стоїть на заваді, то закони, про які йдеться, мають бути змінені.
«З іншого боку, арешт заморожених російських активів дасть Кремлю потужний пропагандистський інструмент, за допомогою якого він зможе зобразити Росію жертвою, а не агресором. Це ускладнило б переговори про тривале перемир'я і зменшило б шанси на перехід до постпутінського уряду, який поважав би територіальну цілісність України і відновив би мирні зв'язки із Заходом. Пропозиція повернути заморожені кошти, якщо Росія дотримуватиметься своїх зобов'язань за міжнародним правом, може мати протилежний ефект», - йдеться в статті.
Очевидною залишається аналогія з німецькими репараціями після Першої світової війни. Положення Версальського договору про військову провину, яке визнало Німеччину винною у війні, і величезний рахунок за репарації мали руйнівні економічні та політичні наслідки для Веймарської республіки.
Гіперінфляція 1923 року та подальший спад виробництва були частково спричинені цим тягарем репарацій. Гіперінфляція виникла, коли німецький уряд, не в змозі виконати свої внутрішні зобов'язання з виплати репарацій, змусив Центральний банк надати кошти. Як зазначив Роджер Майерсон з Чиказького університету, канцлер Генріх Брюнінг, прагнучи продемонструвати нагальність призупинення репараційних виплат, «свідомо загнав німецьку економіку в найгіршу стадію депресії», проштовхнувши скорочення видатків і підвищення податків, що значно посилило спад 1930-х років.
Ці економічні катастрофи підірвали віру німців у те, що обрані ними лідери можуть керувати справами країни. Через це стали більш привабливими демагоги, які звинувачували союзників у німецьких негараздах, створюючи підґрунтя для відродження мілітаризму. Хоча підйом Адольфа Гітлера не можна повністю покладати на Велику депресію, зобов'язання, накладені Версальським договором, тільки погіршили ситуацію.
«Сьогодні все інакше. Стягнення репарацій з Росії було б одноразовим заходом, а не постійною, гнійною болячкою. Російські лідери не матимуть такого ж стимулу зловживати своєю економікою, щоб вирвати поступки у кредиторів», - пише колишній радник МВФ.
На даний момент в Росії не існує демократії, яку потрібно зберегти. Але важливо передбачити розвиток внутрішньої і зовнішньої політики Росії після закінчення війни. На той момент пом'якшення «версальського ризику» буде головним завданням для всіх.