На фасаді путінського режиму з’явилися тріщини. Фундамент іще міцний, а опорні конструкції стоять. Але тріщини на тиньку, які Кремль намагається замазати, лише розширюються, перетворюючись на реальні розлами системи, що проявляються в найрізноманітніших сферах.
Це посилення заходів контролю ФСБ над суспільством, унаслідок чого росіяни втрачають зокрема й доступ до Інтернету та поступово скочуються до північнокорейських реалій. Це вразливість генералітету перед замахами. Це беззахисність глибинки перед атаками українських дронів. Це відсутність реакції Кремля на екологічну катастрофу в Туапсе, що сталася після ударів українських безпілотників по НПЗ і порту. Це погіршення для Кремля зовнішньої обстановки: поразка у Венесуелі, ганьба в Малі, вислизання Вірменії, переозброєння Європи.
Ці та інші тріщини — ще не свідчення розвалу системи, але симптоми її неблагополуччя. Їх бачить не лише оточення Путіна, а й прості громадяни. Як і страх перед українськими дронами, що супроводжував підготовку до проведення параду перемоги на Красній площі на п’ятий рік російсько-української війни. Задля 45 хвилин символічного дійства Кремль оголосив одностороннє перемир’я та пригрозив «відповідним масованим ударом по центру Києва» у разі його порушення. А в підсумку з’явився принизливий для російської влади та Z-патріотів указ Зеленського, що дозволив проведення параду 9 травня.
Корозія режиму проявляється й у тому, що дві країни — Азербайджан і Вірменія, які Росія розглядає як свою історичну зону впливу, прийняли у себе з візитом Володимира Зеленського, попри очевидну ненависть, яку відчуває до нього Путін. Такі події десакралізують центральну владу й особисто Путіна, і в повітрі вже витає крамольне «а цар несправжній». Як зазначає експерт Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Алєксандр Баунов, хоча «влада, як і раніше, в руках Путіна, магія його влади розвіюється».
Разом із економічними проблемами, зростанням цін, атаками українських БпЛА по російських промислових центрах і НПЗ це призводить до падіння електорального рейтингу Путіна, який, за результатами дослідження «Левада-центру», за останній рік опустився на 13% (із 62 до 49%). Це мінімум від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну (в грудні 2021 року рейтинг Путіна становив 32%).
Нервозність у Кремлі посилюється й через вересневі вибори до Держдуми та глав кількох регіонів. Заступнику глави АП Сєрґєю Кірієнку необхідно забезпечити високу явку виборців і показати значний відсоток підтримки «Единой России», а самими лише накрутками під час підрахунку голосів цього не домогтися. Тим паче, що на тлі погіршення рівня життя та відключення Інтернету зростає популярність Компартії. Тривогу викликають і вибори в Чечні та Дагестані — двох найпроблемніших регіонах не лише Північного Кавказу, а й усієї Росії: у цих республіках можливий будь-який сюрприз.
Окрім того, є ще проблема ветеранів війни в Україні. Йдеться не лише про те, що їм важко знайти себе в мирному житті. Сєрґєй Кірієнко та міністр оборони Андрєй Бєлоусов конкурують за те, хто куруватиме групу ветеранів у майбутній Держдумі, скільки їх буде, адже така фракція — це потужний політичний ресурс, який можна використати на свою користь. І якщо Бєлоусов ставить на ветеранів, лояльних до Міноборони, то Кірієнко — на тих, хто пройшов проєкт «Время героев», який він курує.
Як наслідок, день єдиного голосування перетворюється з формальної процедури на показник того, наскільки ефективно працює вся система. Зокрема коли триває протистояння всередині істеблішменту, який намагається отримати знаки уваги від Путіна й допуск до фінансових ресурсів за умов скорочення «кормової бази». На цьому тлі помітно зростає роль ФСО та, звісно ж, ФСБ. Адже щоразу, коли Путін губиться у вирі подій, він шукає опору в системі, яка здається йому своєю та єдиною надійною, найближчою й найзрозумілішою.
За нових умов більше не діють колишні правила, й тепер ні лояльність режиму, ні близькість до однієї з веж Кремля не можуть гарантувати чиновникам і силовикам із другого й нижчих ешелонів влади або топменеджерам держкорпорацій, що вони не стануть об’єктом уваги «органів» під час чергового антикорупційного розслідування. Усе вирішує лиш одна людина — Владімір Путін, який відіграє роль суперарбітра. Тим часом для російського суспільства відкриті кримінальні справи — це можливість задовольнити попит на справедливість, для лейтенантів і майорів — шанс зробити кар’єру, а для верхів — спосіб перерозподілити власність, фінансові та владні ресурси.
Особливо постраждало оточення секретаря Ради безпеки РФ Сєрґєя Шойґу, з яким певна європейська спецслужба пов’язує можливість військового перевороту. В корупції звинувачено ексзаступників міністра оборони Тімура Іванова (влітку минулого року засуджений до 13 років позбавлення волі), Дмітрія Булгакова (вже перебуває в СІЗО) та Павла Попова (у квітні засуджений до 19 років), головного кадровика Міноборони Юрія Кузнєцова та інших. А на початку березня було заарештовано друга й довірену особу Шойґу — колишнього першого заступника міністра оборони Руслана Цалікова.
Однак чекісти атакують не лише клан Сєрґєя Шойґу. Кримінальні справи порушують проти людей із групи Сєрґєя Кірієнка. Наприклад, ударом по команді «технократів» стало затримання у березні генерального директора товариства «Знание», вихідця з проєкту Кірієнка «Лидеры России» Антона Сєрікова. Переслідування силовиків зазнали й люди, близькі до прем’єр-міністра Міхаїла Мішустіна — бізнесмен Алєксандр Галіцкий та IT-підприємець Сєрґєй Мацоцкій.
Атаки на Мішустіна — це наслідок спроб різних веж Кремля підготуватися до операції «Наступник». Адже відповідно до положення Конституції РФ, у разі раптової смерті президента його повноваження тимчасово виконує голова Ради міністрів. Можливо, людина на посаді «в.о. президента» багато в чому виконуватиме формальні обов’язки. Однак статус «в.о.» дає рішучій людині можливість зміцнити своє становище у боротьбі за владу.
Усі ці тріщини на фасаді путінського режиму створюють сприятливіші умови для виникнення змови проти Путіна. Судячи з того, як посилюють охорону російського президента, він боїться не лише українських дронів, а й замаху.
Хоча російський президент і втрачає свою сакральність, а російські громадяни й еліти незадоволені, однак само собою це ще не означає якнайшвидшої появи внутрішньоелітної змови або масштабних протестів проти політики центральної влади. Річ не лише в тім, що ФСБ слухає всіх — топменеджерів, чиновників, військових, а в оточенні Путіна всі гризуться між собою. Для верхівки російської еліти відсторонення Путіна від влади загрожує майбутнім хаосом і можливим розпадом Росії. А це лякає.
Щодо народних протестів, то колишній співвласник «Евросети» Євґєній Чічваркін, коментуючи можливу реакцію росіян на повне блокування Інтернету, зауважив: «Усе схавають. Абсолютно все схавають». Він пояснює це просто: без вільних каналів зв’язку людям дедалі складніше домовитися між собою, а сама система блокувань уже привчає суспільство до нових обмежень. Утім, це зовсім не виключає протестів проти місцевої влади — чи то екологічних акцій, чи сплесків антисемітизму, чи вимог налагодити роботу комунальних служб.
Однак у Кремлі бояться зумерів, які виросли в епоху Інтернету, мобільних телефонів, соціальних мереж, і яких діди геть не розуміють. Історія зі спільнотою «Алый лебедь», що закликала росіян протестувати проти блокувань Інтернету й виходити на мітинги 29 березня, дала змогу ФСБ й АП вивчити, як організовується молодь. Бояться в Кремлі й Z-патріотів. Останні наразі є попутниками режиму, але поступово дрейфують від лояльності до Путіна у бік його критики. І вона посилиться, тим паче що Путін посилає суспільству різні сигнали: вранці 9 травня на параді він заявив, що перемога завжди буде за Росією, а ввечері повідомив, що війна близька до завершення, й не виключив своєї зустрічі із Зеленським.
Попри ці тріщини, режим і далі існує в стані внутрішнього напруження, де невдоволення накопичується, але не виходить за межі локальних акцій і кулуарних конфліктів.