Переговори про коаліцію після виборів у Німеччині будуть складними. Але, судячи із заяв партій, наступний уряд країни буде прихильним до ЄС. Усі головні партії підтримують блок, і СДПН (Соціал-демократична партія Німеччини), яка отримала найбільше голосів, особливо зацікавлена в зближенні з ЄС. Зміна влади в Німеччині може принести нові можливості для Європи, пише Financial Times.
Тим часом у Франції президент Еммануель Макрон рішуче зацікавлений у посиленні стратегічного впливу ЄС - після того, як Париж назвав «ударом у спину» новий оборонний пакт Австралії, Великої Британії та США.
Але нинішній сплеск дискусій щодо суверенітету ЄС та стратегічної автономії блоку поки виглядає як недосяжна мрія. Важка реальність полягає в тому, що ЄС ще далекий від того, щоб за допомогою спільного бачення втілити ці ідеї в реальність.
Це не означає, що стратегічна автономія - погана ідея або що ЄС приречений на геополітичну невдачу. Перспектива торговельної угоди з Європою або загроза санкцій ЄС можуть суттєво впливати на поведінку країн у всьому світі. Але економічна сила та моральні переконання не завжди є адекватною заміною військовій могутності.
Що стосується жорсткої безпеки, 27 країн ЄС все ще значною мірою залежать від США. Французи, ймовірно, мають рацію, стверджуючи, що це треба виправити. США чітко дали зрозуміти, що терпіння американців щодо субсидування оборони європейців може вичерпатися.
Політичну стабільність США також не можна вважати непохитною. Європі необхідно рухатися вперед зі стратегічною автономією як захистом від можливості приходу до влади в Америці чергового Дональда Трампа, який буде активно ворожим до ЄС та ліберально-демократичних цінностей. Британія після Brexit також стала більш вразливою.
Але основні стратегічні та політичні реалії залишаються жорсткими. Країни ЄС витрачають трохи менше 200 мільярдів євро на рік на оборону, порівняно з понад 700 мільярдами доларів, що витрачаються США щороку. Витрати на оборону Європи також розбиті на різні національні бюджети - це означає, що багато функцій дублюються, а деяких важливих можливостей бракує.
Ще більш серйозним питанням є відсутність основного політичного бачення, яке б лежало в основі реального злиття оборони. Погляди країн ЄС часто розходяться під час великої міжнародної кризи.
У 2011 році Франція та Велика Британія брали участь у військовій інтервенції в Лівії, а Німеччина стояла осторонь. Під час війни в Іраку 2003 року Німеччина та Франція приєдналися до Росії, виступаючи проти втручання США, але Іспанія, Нідерланди, Данія та Італія підтримали вторгнення.
З історичних та географічних причин стратегічні пріоритети країн ЄС часто залишаються дуже різними. Досвід Другої світової війни та холодної війни означає, що країни Центральної Європи, як правило, все ще вважають, що єдина гарантія безпеки, яка в кінцевому рахунку має значення, надходить від Вашингтона.
Франція пропонує до розгляду власні проблеми. Це єдина країна ЄС, яка має постійне місце в Раді Безпеки ООН та власну ядерну зброю. Основні німецькі політичні партії виступають за створення єдиного місця ЄС в ООН. Але минулого тижня Франція відкинула цю можливість.
Може здатися, ніби Париж ставиться до інших країн ЄС як до «іноземного легіону», до якого слід звертатися, коли Франція потребує додаткової сили для підтримки власних міжнародних цілей. Європейські дипломати іноді скаржаться, що єдина країна ЄС, до якої Франція ставиться як до рівної, - це Німеччина. Однак навіть німці, як відомо, не завжди позитивного ставляться до деяких ідей Макрона.
Зі свого боку, французи часто критикують надмірну схильність до пацифізму в стратегічній культурі Німеччини. Незважаючи на риторичне схвалення Німеччиною створення «єдиної армії ЄС», мало хто в Берліні замислювався над тим, що станеться, якщо країни ЄС не зможуть знайти спільну мову, коли доведеться використати цю армію. Чи можна було б направити німецькі війська в бій, навіть якщо німецький уряд буде проти?
Ульріке Франке з Європейської ради з міжнародних відносин стверджує, що прихильність Німеччини до ідеї спільної європейської армії значною мірою відображає тривалий дискомфорт країни з національною військовою силою і неясне відчуття того, що ЄС виступає за мир.
Структурні, фінансові та політичні перешкоди на шляху до європейської «стратегічної автономії» залишаються значними. При цьому, попри неузгодженість, німці та французи вміють працювати разом. Всередині ЄС спільна позиція між Парижем і Берліном залишається потужною комбінацією.
Епоха після канцлера Ангели Меркель у Німеччині відкриє нові можливості. Франція вже готується до нових кроків на шляху до стратегічної автономії. Але лише глибока криза, наприклад, повернення Трампа до Білого дому, може підштовхнути Європу до дій, резюмує видання.
Навіть телефонна розмова між Байденом і Макроном не знизила градусу температури, що різко підскочила у відносинах між Вашингтоном і Парижем через рішення Канберри розірвати контракт на постачання 12 французьких підводних човнів. Адже було зачеплено самолюбство французів: рішення про створення AUKUS і відмову від контракту без консультацій із Францією в Парижі сприйняли як зневажливе ставлення до союзника. Про те, які наслідки матиме цей гучний скандал, — читайте у статті Володимира Кравченка «Чи розколе НАТО конфлікт між Францією і США?».