7 вересня 1854 року, під час епідемії холери в Лондоні, британський лікар Джон Сноу звернувся до ради опікунів парафії Сент-Джеймс, щоб отримати дозвіл зняти ручку з громадської водяної помпи на Брод-стріт. Сноу зауважив, що 61 жертва холери брала воду з громадської водяної помпи, і аргументував, що заражена вода є джерелом епідемії. Його прохання виконали. Знадобилося ще 30 років, щоб «мікробна теорія холери» була прийнята, однак рішення лікаря допомогло припинити епідемію. Зараз світ веде боротьбу з пандемією COVID-19, і поки важко спрогнозувати коли і як закінчиться ця пандемія, пише британська газета The Guardian.
Коли світ пристосовується до чергового раунду обмежень внаслідок коронавірусу, було б непогано думати, що влада має подібну «кінцеву точку зору» для вирішення проблеми поширення хвороби.
Але, на жаль, історія свідчить, що епідемії рідко мають такі успішні та легкі закінчення, як спалах холери 1854 року в Лондоні. Зовсім навпаки: як зауважив соціальний історик медицини Чарльз Розенберг, більшість епідемій "занадто повільно рухаються до завершення". Наприклад, минуло вже 40 років з моменту виявлення перших випадків СНІДу, проте щороку 1,7 мільйона людей інфікуються ВІЛ.
Однак, хоча ВІЛ і надалі представляє біологічну загрозу, він не викликає нічого подібного до тих самих побоювань, як це було на початку виявлення цієї хвороби. Справді, з психологічної точки зору можна сказати, що пандемія СНІДу «закінчилася» розробкою антиретровірусних препаратів та відкриттям того, що пацієнти, інфіковані ВІЛ, можуть жити з вірусом до глибокої старості.
«Велика декларація Баррінгтона», яка виступає за контрольоване поширення коронавірусу, включає подібне бажання знищити страх перед COVID-19. В декларації, підписаній вченими з Гарварду та інших наукових центрів, випливає ідея, що пандемія є настільки ж «соціальною», як і деякі інші біологічні явища, і якби люди були готові прийняти більш високий рівень зараження та смертності, то змогли б швидше досягти колективного імунітету, і життя повернулося б до нормального стану.
Але інші вчені кажуть, що стратегія «Великої декларації Баррінгтона» спирається на "небезпечну помилку". Немає доказів стійкого «колективного імунітету» до коронавірусу після природного інфікування.
Неконтрольована передача хвороби серед молодих людей може просто призвести до періодичних епідемій, як це було з численними інфекційними захворюваннями до появи вакцин.
Можливо, рішучі дії лікаря Сноу в Лондоні зупинили епідемію холери 1854 року, але хвороба повернулася в 1866 і 1892 роках. Лише в 1893 році, коли в Індії розпочались перші масові випробування вакцин проти холери, стало можливим передбачити раціональний науковий контроль над цією хворобою та іншими інфекційними захворюваннями.
Великим успіхом можна назвати викорінення віспи, першої та досі єдиної хвороби, яку вдалося ліквідувати. Однак ці зусилля розпочались 200 років тому з відкриття Едварда Дженнера в 1796 році. Він заявив про те, що може викликати імунітет проти віспи за допомогою вакцини, виготовленої з відповідного вірусу коров'ячої віспи.
Оскільки в розробці перебуває понад 170 вакцин проти COVID-19, можна сподіватися, що цього разу людству не доведеться так довго чекати. Однак професор Ендрю Поллард, керівник випробування вакцин в Оксфордському університеті, попереджає, що не слід очікувати завершення пандемії найближчим часом. На онлайн-семінарі минулого тижня Поллард заявив про те, що вакцина може бути доступна літом 2021 року, і то лише для передових медичних працівників.
Інший спосіб завершення пандемії – це правильно налагоджена система тестування на коронавірус та відстеження контактів.
Як тільки можна буде знизити рівень репродуктивності хвороби до рівня нижче одиниці, тоді правила соціального дистанціювання стануть м’якшими. Звичайно, час від часу можуть бути необхідні деякі локальні обмежувальні заходи, але більше не буде потреби в загальних локдаунах, щоб запобігти перевантаженню систем охорони здоров’я.
По суті, COVID-19 стане ендемічною інфекцією, такою як грип чи застуда, і відійде на другий план. Саме так, здається, сталося після пандемій грипу 1918, 1957 та 1968 років. У кожному випадку інфікувалося до третини населення планети, хоча кількість загиблих була великою (50 мільйонів у пандемії 1918-1919 років), протягом двох років епідемії закінчились, можливо тому, що було сформовано колективний імунітет, або віруси просто втратили свою вірулентність.
Найгірший сценарій полягає в тому, що SARS-COV-2 не зникає, а повертається знову і знову. Так було з "чорною смертю" XIV століття, яка провокувала неодноразові європейські епідемії між 1347 і 1353 роками. Щось подібне трапилось у 1889-1890 роках, коли "російський грип" поширився з Центральної Азії на Європу та Північну Америку. Хоча звіт уряду Англії називав 1892 рік офіційною датою завершення пандемії, насправді, «російський грип» ніколи не зникав. Натомість ця хвороба провокувала періодичні спалахи протягом останніх років правління королеви Вікторії в Англії.
Навіть коли пандемії в кінцевому підсумку приходять до завершення, історія припускає, що вони можуть мати стійкі культурні, економічні та політичні наслідки.
Наприклад, «чорній смерті» приписують те, що вона посприяла розвалу феодальної системи та викликала художню одержимість образами підземного світу. Подібно до цього, як повідомляється, епідемія чуми в Афінах у 5 столітті до нашої ери зруйнувала віру афінян у демократію та відкрила шлях до встановлення «спартанської олігархії», відомої як режим «тридцяти тиранів». До чого призведе COVID-19, покаже лише час, резюмує газета.