Наступного місяця світові лідери зберуться на кліматичний саміт COP26. Вони планують встановити курс на скорочення викидів вуглецю. Однак на тлі енергетичної кризи світ зіштовхнувся із шоком переходу до «зеленої ери». Ціна нафти, вугілля та газу зросла. Велика Британія, яка приймає кліматичний саміт, знову включила свої електростанції, що працюють на вугіллі, відключення електроенергії охопили Китай та Індію, а очільник Кремля Володимир Путін намагається використовувати російський газ, як джерело впливу на Європу, пише The Economist.
Глобальна паніка є нагадуванням про те, що сучасне життя потребує великої кількості енергії: без неї банківські рахунки стають недоступними, а підприємства зупиняються. Енергетична криза також викрила глибші проблеми: коли світ переходить на більш чисту енергетичну систему та інвестує у відновлювані джерела енергії, зростають геополітичні ризики та слабшають гарантії безпеки на ринках електроенергії. Без швидких реформ буде ще не одна енергетична криза і, можливо, навіть повстання проти кліматичної політики.
Ймовірність енергетичного дефіциту виглядала неможливою у 2020 році, коли світовий попит скоротився на 5%, що спровокувало скорочення витрат в енергетичній промисловості. Але в міру того, як світова економіка почала відновлюватися, попит виріс навіть тоді, коли запаси енергії почали знижуватися.
Запаси нафти складають лише 94% від їх звичайного рівня, європейські запаси газу - 86%, а запаси вугілля в Індії та Китаї - нижче 50%. Енергетичні ринки вразливі до потрясінь та нестабільного характеру джерел відновлюваної енергії. Перелік збоїв включає планове технічне обслуговування, аварії, «дефіцит вітру» в Європі, посухи, які дестабілізували гідроенергетику та повені в Азії, які перешкоджали поставкам вугілля. Світ ще може уникнути серйозного енергетичного колапсу: проблеми можна вирішити, а країни експортери палива можуть неохоче збільшити видобуток нафти та газу. Як мінімум, ціною стане зростання інфляції та повільніше відновлення економіки. Але таке рішення може лише загострити ситуацію в майбутньому.
Є три потужні проблеми. По-перше, інвестиції у відновлювану енергетику працюють не на повну потужність, необхідну для досягнення нульового рівня викидів до 2050 року. Витрати на відновлювані джерела енергії мають зрости. А попит і пропозиція на брудне викопне паливо мають скоротитися. Зараз викопне паливо задовольняє 83% попиту на енергію, і це має змінитися. Тиск інвесторів та страх перед нормативно-правовими актами змусили інвестиції у викопне паливо скоротитися на 40% з 2015 року.
Газ - це точка тиску. Багатьом країнам, особливо в Азії, викопні джерела енергії потрібні для перехідного періоду.
Друга проблема - геополітика, оскільки багаті демократії припиняють виробництво викопного палива, це збільшує роль автократій, включаючи Росію. Частка видобутку нафти країн-експортерів та Росії може зрости з 46% до 50% і більше до 2030 року. Росія є джерелом 41% імпорту газу в Європі, і її важелі впливу зростуть, коли вона відкриє газопровід «Північний потік -2» та розширить ринки в Азії.
Остання проблема - це недосконалий «дизайн» енергетичних ринків. Дерегуляція з 1990-х років свідчить про те, що багато країн перейшли від занедбаної державної енергетичної промисловості до відкритих систем, у яких ціни на електроенергію та газ визначаються ринками. Але зараз країни намагаються впоратися з новою реальністю скорочення видобутку викопного палива та впливу автократичних експортерів.
Небезпека полягає в тому, що «енергетичний шок» уповільнює темпи змін. Цього тижня прем'єр-міністр Китаю Лі Кецян заявив, що перехід на чисту енергетику має бути «розумним і добре спланованим», що є натяком на продовження використання вугілля. Громадська думка на Заході, включаючи Америку, підтримує екологічно чисту енергію, але може змінитися, якщо ціни продовжать зростати.
Урядам необхідно реагувати, змінивши ринки енергоносіїв. Більші гарантії безпеки повинні поглинати дефіцит та вирішувати проблеми з відновлюваною енергією. Постачальники енергії повинні мати більше резервів, так само як банки мають капітал. Уряди можуть запропонувати компаніям подати заявку на укладення контрактів на резервне постачання енергії. Більше атомних електростанцій та зменшення викидів вуглекислого газу є важливими чинниками для енергетичного переходу.
Широка пропозиція відновлювальних джерел може послабити владу автократичних нафтових країн, таких як Росія. Це вимагає глобальної торгівлі електроенергією, щоб віддалені країни з доступом до вітрової чи сонячної енергії, могли експортувати її. Сьогодні лише 4% електроенергії у багатих країнах експортується, у порівнянні з 24% газу та 46% нафти.
Все це вимагатиме збільшення капітальних витрат на енергоносії більш ніж удвічі. Однак, з точки зору інвесторів, така політика викликає занепокоєння. Багато країн мають кліматичні цілі без чіткого плану їх реалізації. Інвестиції у відновлювані джерела енергії, регуляторні та юридичні перешкоди роблять інвестування у проекти з викопного палива надто ризикованими. Відповіддю може стати глобальний податок на вуглець, що дозволить знизити викиди, а також збільшить податкові надходження на підтримку тих, хто найбільше постраждає під час переходу на чисті енергоносії. Енергетична криза означає, що світові лідери повинні вийти за рамки кліматичних обіцянок і перейти до їх реалізації, резюмує видання.
Газова криза, що охопила Європу, може виявитися всього лише «квіточками». Як засвідчили кілька минулих років, глобальні ринки досить легко розбалансувати і значно складніше повернути в цивілізовані рамки. Про причини нинішньої енергетичної кризи, про те, як в умовах глобального ринку може виявитися, що ресурси, країни та обсяги пов'язані, і про можливі наслідки читайте у статті Сергія Корсунського «Не тільки підступ Росії: в чому причина і чим загрожує газова криза».