Чи може військовий нейтралітет стати виходом з війни? Хоч вчорашня зустріч міністрів закордонних справ України й Росії закінчилась провалом, прозвучали натяки на можливий дипломатичний шлях, заснований на ідеї про нейтралітет. Українські чиновники останніми днями допустили, що такий статус разом з гарантіями безпеки можуть стати альтернативою членства в НАТО, яке в Москві роками називали «червоною лінією».
«Стосовно НАТО, я охолов до цього питання, коли зрозумів, що НАТО не готове прийняти Україну», - сказав президент Володимир Зеленський в інтерв’ю для ABC News.
Український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба додав у четвер: «Реальне питання для України - це тверді гарантії безпеки, схожі на ті, які мають країни-члени НАТО. Нам потрібні такі гарантії в першу чергу від Росії, тому що це країна, яка скоїла акт агресії проти нас. Але також вони потрібні й від інших країн включно з постійними членами Ради безпеки ООН».
Голова МЗС РФ Сергій Лавров на це сказав: «Ми хочемо, щоб Україна залишалася нейтральною. Ми готові говорити про гарантії безпеки для української держави, для європейських країн і, звісно для Росії. Зважаючи на те, що каже президент Зеленський, він починає розуміти наш підхід. Це дає нам причини для обережного оптимізму».
Але що нейтралітет буде означати для України? - пише Financial Times. Мета вступити в альянс закріплена в конституції країни. Але в НАТО так і не надали Києву тверду дорожню карту до членства. За словами Кулеби, його країна визнає, що «попри всі зусилля, НАТО не готовий інтегрувати нас», але це не означає, що Україна готова відмовитися від своїх прагнень і не отримати за це нічого.
Радник паризького аналітичного центру «Фонду стратегічний досліджень» Франсуа Гейсбург пояснює, що фактично існує дві форми нейтралітету. Перша з них - це збройний нейтралітет, модель, якою користуються, наприклад, Швейцарія й Фінляндія. Вони не приєдналися до великих оборонних союзів, але при цьому серйозно посилили свою оборону. Деякі коментатори вважають, що так звана «фінляндизація», тобто відмова від намірів вступити в НАТО й збереження позаблокового статусу, могла б запобігти початку війни. Але Гельсінкі, яким дуже не подобається цей термін, мають в розпорядженні потужні й добре озброєні збройні сили. І це навряд чи сумісно з «демілітаризацією», яку Росія вимагає від України.
Гейсбург сказав, що дві головні цілі російської війни, а саме: так звана «денацифікація», яка, напевне, означає зміну режиму в Києві, й демілітаризація, - «суперечать будь-якій можливості підтримувати нейтралітет». І, можливо, це третя мета Кремля у війні.
А як щодо гарантій безпеки? Інша модель, про яку говорить Гейсбург, заснована на угодах про нейтралітет і передбачає надання гарантій на зразок тих, про які говорить Кулеба. Одним з прикладів може послужити Лондонська угода від 1939 року, яка зіграла велику роль у початку Першої світової війни. Адже Велика Британія оголосила війну після того, як Німеччина вторглася в нейтральну Бельгію. Україна наполягає на гарантіях, які б стали основою її нейтральності. Але її власний же досвід щодо таких обіцянок навряд чи можна назвати хорошим. В 1994 році вона отримала гарантії безпеки від США, Великої Британії й Росії в рамках так званого Будапештського меморандуму. За це Київ відмовився від ядерної зброї, яка лишилася на українській території після розпаду СРСР.
За словами Гейсбурга, надійність такої моделі, в якій нейтральність гарантує група аутсайдерів, «фактично нульова». Він нагадує, що попри всі обіцянки Будапештського меморандуму, Росія все одно окупувала Крим і розв’язала війну. З такою історією українці навряд чи поврять в нові російські гарантії. І важко собі уявити західні оборонні зобов’язання перед Києвом, які були б прийнятні для Москви.
То що ж робити? Сторони у нинішній війні, схоже, розглядають переговори про нейтральність як спосіб змусити гармати замовчати.
«Росія не готова укладати угоди сьогодні. Але це не означає, що вона не буде готова завтра», - сказав Кулеба.
Зеленський натякнув на відкристь до компромісу щодо майбутнього статусу окупованих Донецька, Луганська і Криму. Але ширші воєнні цілі Москви, зокрема повалення демократично обраного уряду й заміна його маріонеткою Кремля, не лишають простору для компромісу.
Голова Eurasia group Кліфф Купчан назвав «риторику» про нейтралітет й гарантії безпеки «початком, кращим ніж взагалі нічого». Однак, він застеріг: «Чи справді Путін готовий жити з Зеленським?».
«Росіяни, схоже, хочуть контролювати чорноморське узбережжя. Вони неефективні, але все ще рухаються. Якщо вони думають, що зможуть контролювати ще більше території на сході, оточити Київ і добитися відносного знищення української армії, тоді навіщо їм укладати угоди?» - сказав Купчан.