В кінці липня 2022 року стало зрозуміло, що німецькі плани допомогти східноєвропейським союзникам озброювати Україну не просунулися далеко. Згідно з заявленою схемою, країни, такі як Польща, Словаччина і Чехія, повинні були передати Києву зброю радянських часів, яка була в арсеналах їхніх армій. Натомість Німеччина забезпечила б їх своїм більш сучасним обладнанням.
Але, попри місяці розмов, така передача німецької зброї не відбулася. І це не перший випадок, коли Берлін не виконує свої обов’язки щодо України. На початку весни Німеччина пообіцяла передати важке озброєння напряму Києву. Але станом на липень ці поставки були дуже скромні. Про це в статті для Foreign Affairs пише голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер. Для політиків у Вашингтоні і Брюсселі ця закономірність стала головною темою в обговореннях про німецький уряд: він робить обіцянки, а до їх виконання підходить дуже неохоче. Така поведінка викликає особливе занепокоєння, оскільки Німеччина вже страждає від дефіциту довіри серед багатьох європейських создників через її тісні енергетичні відносини з Москвою, зокрема, через відмову зупинити проект будівництва «Північного потоку-2» аж до початку російського вторгнення в Україну. Замість того, щоб забезпечити стійку основу для європейських дій, німецький канцлер Олаф Шольц, здається, лише намагається наздогнати своїх більш рішучих колег.
Але так не повинно бути. Більше, ніж інші країни, Німеччина зацікавлена в забезпеченні України потужною допомогою, щоб війна якомога швидше закінчилася і на прийнятних для Києва умовах. Більше того, в часи невизначеності в ЄС, Німеччина займає хорошу позицію, щоб забезпечити критично важливе лідерство і не лише в питанні України, а й більш широких викликах для безпеки союзу. На додачу Німеччина зараз головує в G7. І це дає їй шанс залагодити розкол з глобальним півднем і відновити довіру до світового порядку на чолі з Заходом. Щоб скористатися цими можливостями, однак, німецькому уряду доведеться позбутися відрази до застосування військової сили, а також свого глибокого опору змінам. Якщо цього не зробити, в довготривалій перспективі це не лише підірве становище Німеччини в Європі, а й ослабить західний альянс в часи безпрецедентних глобальних викликів.
Легше сказати, ніж зробити
Під час першої фази російської війни проти України німецька реакція буда помітно потужною. Через кілька днів після початку вторгнення Шольц здивував навіть свою партію, оголосивши, що нова війна в Європі стала моментом Zeitenwende, тобто кінця ери. Він наголосив, що це не просто війна, а війна, яку розв’язала озброєна ядерною зброєю Росія з метою знищити Україну як незалежну державу. Шольц пообіцяв важливі політичні зміни і безпрецедентні нові заходи включно з поставками зброї українській армії і виділенні додаткових 100 мільярдів євро на німецьку оборону.
Але виконати ці рішучі політичні рішення виявилося важко. Перш за все, правляча коаліція Шольца залежить від підтримки «Зелених», «Вільних демократів», а також його власної Соціал-демократичної партії, яка історично була партією Ostpolitik, тобто відкритості до країн в Східній Європі, пов’язаних з СРСР. Шольц не лише за один день пообіцяв змінити курс щодо Росії з партнерства на конфронтацію, а й висунув нові оборонні зобов’язання, які підвищують вірогідність того, що німецькі танки будуть стріляти в російських солдатів. Цей кошмарний сценарій конфлікту між країнами викликав серйозний внутрішній опір програмі Шольца про «кінець ери». Одні скаржилися, що змін аж занадто багато, інші говорили, що вони надто мілітаристські.
За страхом Німеччини перед більшою залученістю в Україні стоїть низка занепокоєнь щодо безпеки. Найбільш обчевиде з них - це ризик військової ескалації з боку Росії включно із застосуванням ядерної чи хімічної зброї. «Жодного втручання НАТО» - це стало популярною мантрою в Берліні, а також в інших європейських столицях, які підтримують Україну. Зрозуміло, що Шольц не хоче, щоб його запам’ятали як канцлера ери після Холодної війни, який втягнув Німеччину в пряму військову конфронтацію з Росією. Але навіть якщо НАТО не буде напряму втручатися в конфлікт, ФРН все ще ризикує: через поставки зброї Києву Берлін і інші столиці можуть зробити себе очевидними цілями для потенційної російської ескалації.
З цієї точки зору, без відповіді лишаються два питання. Перше - чи є у Москви «червоні лінії» щодо західних, а особливо німецьких, поставко зброї Україні? Наприклад, чи буде Росія толерувати поставки артилерії і боєприпасів, але не змириться з відправкою літаків чи західних танків? Якщо така лінія існує, тоді Німеччині і західним союзникам потрібно бути готовими до наслідків. Росія може відповісти, наприклад, завдавши удар по одній з країн Балтії чи по конвою з західним озброєнням на шляху в Україну, поки він все ще буде на території НАТО. Однак, якщо Україна зможе вигнати російські війська з Донбасу, що стане принизливою поразкою для Росії, німецькі аналітики бояться, що в такому випадку Кремль може з відчаю спробувати розширити конфлікт і завдати ще більш жорстокий удар у відповідь.
Чому Німеччина виявилася уразливою до всіх цих страхів більше, ніж багато інших європейських країн? Ішингер пояснює, що в Європі немає іншої держави, для якої російське вторгнення в Україну принесло б аналогічні фундаментальні і широкомасштабні політичні зміни. Десятиліттями німецька зовнішня політика була заснована на принципах, таких як militärische Zurückhaltung (небажання застосовувати військову силу), засновані на пацифістських настроях в німецькому суспільстві після Другої світової війни. Тепер програма Шольца про «кінець ери» повинна перетворити Німеччину в опору європейської безпеки.
Друга проблема стосується стану армії ФРН. Коли війна почалася, у Німеччини майже не було військового обладнання, готового до передачі Україні. Ця проблема обмежила швидкість німецької допомоги Києву. Але крім того багато німецьких коментаторів вказали, що уряд в Берліні постав перед дилемою. Що краще: зберегти німецьку неадекватну оборонну позицію чи визнати, що безпеку Німеччини просто зараз захищає армія України над Дніпром, а не на німецьких узбережжях Ельби? Ті, хто переконані в другому твердженні, закликають Німеччину передати Україні стільки важкої зброї, скільки можливо. На тлі цих конкуруючих точок зору німецький уряд часто здається нерішучим, що виливається у затримки військової допомоги для української армії.
Тим часом, збереження німецької залежності від імпорту російського газу стає дедалі більшою точкою тертя між Берліном і його європейськими союзниками. Тепер очевидно, що Кремль використовує цю залежність проти Німеччини й інших країн, коли вважає потрібним. Тому відмова від російського газу повинна стати найвищим пріоритетом для німецького уряду. Чим менше Німеччина купує палива у Росії, тим швидше війна закінчиться. А менш уразливий Берлін буде важко звинуватити в тому, що він - найбільше джерело доходів для «Газпрома» і кремлівської воєнної машини. Але уряд ФРН також зіштовхнувся з серйозним викликом швидкого зростання цін на газ і нестачею запасів палива з наближенням зими. Як результат, навіть «Зелені», які традиційно виступали проти атомної енергетики, тепер беруть участь в політичних дебатах про те, чи не краще було б продовжити експлуатацію німецьких АЕС. І це ще один приклад того, як Німеччина відкидає або переглядає ключові економічні чи зовнішньополітичні принципи.
Уряд Шольца, схоже, сподівається, що його партнери і союзники визнають, що в країні відбувається дуже масштабні політичні зміни. І що вони дадуть Берліну свободу дій, яка йому необхідна, щоб вирішити ці складні проблеми. Але подальші німецькі затримки в діях щодо України ризикує підірвати німецьку позицію в Європі, а також інтереси самої Німеччини.
Краще рано, ніж пізно
Активізацію німецьких дій в Україні не важко виправдати. Перш за все, Німеччина повинна чітко продемонструвати свою зацікавленість в завершенні війни. Як досвід на Балканах, в Іраку чи Сирії продемонстрував, чим довше триває локальний чи регіональний конфлікт, тим більше поляризації і ненависті він спровокує, створюючи нездоланні бар’єри для майбутніх зусиль, націлених на примирення. Для Німеччини і європейських союзників результатом затяжної війни в Україні може стати багаторічна нестабільність на кордонах Європи.
Також хоч Німеччина отримає вигоду від швидкого закінчення війни, цієї вигоди не буде, якщо все рішення буде продиктоване Росією. Тому Берлін повинен зробити все можливе, щоб підтримати Україну і її зусиллях повернути контроль над територіями на півдні і сході. Він, так само як і інші європейські столиці, повинен бути готовим передати набагато більше важкого озброєння Києву, щоб створити необхідні умови для перемир’я чи мирних переговорів. Такі переговори почнуться, лише якщо кожна зі сторін вирішить, що її військові можливості вичерпані. Через п’ять місяців після початку боїв обидві сторони, схоже, все ще далеко від подібних висновків. Росія ще не втратила багато, а Україна - не відвоювала багато. Тому Німеччина повинна переслідувати мету змінити рівняння і зробити все, що в її силах, щоб допомогти Україні битися краще. І це потрібно зробити зараз, а не в середньостроковому майбутньому. Україна не може чекати.
Зусилля Шольца зі зміни німецького підходу зіштовхнулися з великим опором з боку лівого крила СДПН. Впродовж весни і літа канцлеру доводилося мати справу з наріканнями на потенційну політичну і економічну шкоду від нестачі газу наступної зими, а також на рішення канцлера підтримати безпрецедентні санкції проти Росії, збільшити оборонний бюджет і постачати зброю Києву. Ішингер пише, що деякі ознаки вказують на можливість подолання цієї опозиції. Як не дивно, але німецька партія «Зелених», яка в минулому була антивоєнною і антиамериканською, раптом переплюнула СДПН, ставши чемпіоном реалізму в коаліційному уряді. Протистояти Росії? Без проблем. Озброїти Україну? Давно пора! Зберегти роботу АЕС? Можна й це. «Зелені» прийняли зміну настроїв німецького суспільства, яке почало розуміти, що російське вторгнення в Україну - це переломний момент в глобальній політиці.
Опитування, яке Мюнхенська конференція з безпеки провела перед зустріччю G7 у червні, виявило, що не лише німці розглядають російську війну проти України як «кінець ери». 60-70% респондентів у всіх країнах G7 погодилися, що новій ері буде притаманне повернення традиційних загроз для безпеки. І що Захід «вступає в нову Холодну війну з Росією». Не дивно, що у всіх країнах G7 за виключенням Італії Росію вважають найбільшою загрозою. 32 роки тому німецькі лідери радісно оголосили: «Тепер ми оточені лише друзями». Сьогодні це твердження звучить як щось з минулого століття. Хоча, власне, так воно і є. Зараз у Європі триває війна, така війна, яка вимагає від континенту і Німеччини дій. І завдання Шольца - наблизити СДПН до цієї реальності.