25 жовтня виповнився рік уряду Роберта Фіцо у Словаччині. Попри невеликі розміри Словаччина є для України важливою країною з погляду постачання зброї, військової техніки та електроенергії, а також транзиту та євроінтеграції. Партія «Смер» Роберта Фіцо перемогла рік тому великою мірою завдяки антиукраїнській і проросійській риториці. Новий уряд в очевидний спосіб є набагато менш корисним для України, ніж попередні «прозахідні» кабінети Ігоря Матовіча, Едуарда Гегера та Людовіта Одора. Тому доречно підбити підсумки, яким виявився цей рік уряду Фіцо у внутрішній і закордонній політиці та якими були і є словацько-українські відносини.
Розчарування та великі емоції
Словаччина — країна контрастів, яку іноді називають європейським аутсайдером, а іноді говорять як про «європейського тигра» та взірець прогресивних рішень. У першій половині 90-х прем’єра Мечіара прирівнювали до Кучми, а потім хвалили прозахідний уряд Мікулаша Дзурінди (1998–2006) за те, що він із аутсайдера зробив Словаччину лідером регіону. Потім тричі правив уряд Роберта Фіцо. Перший прийшов до влади 2006 року як уряд популістів, але водночас зберіг прозахідний курс і привів Словаччину до зони євро.
Переломним моментом було вбивство 2018 року Яна Куцяка та його нареченої Мартіни Кушнірової. Ян Куцяк був журналістом, який розслідував мафіозні схеми в політиці, зокрема в «Смері». У замовленні його вбивства звинувачували оточення Роберта Фіцо й навіть самого прем’єра, Фіцо мусив відступити 2018-го, а 2020 року перемогла прозахідна та проукраїнська коаліція з Ігорем Матовічем. Здавалося, що Фіцо вже ніколи не повернеться до влади. Однак правління «антифіцовських» кабінетів Матовіча та Гегера були настільки хаотичними й неуспішними, що 2023 року словаки на дострокових виборах повернули до влади старо-нову коаліцію. До неї входять «Смер» Роберта Фіцо, поміркованіший «Глас» (його засновник Петер Пеллегріні навесні став президентом) і Словацька національна партія.
Що важливо: словаки голосували не так за Фіцо, як проти реформаторів, які не виправдали надій. Аналогія з голосуванням 2010 року проти конфліктного тандему Ющенко—Тимошенко є дуже доречною, адже коаліція Матовіча—Гегера 2020–2023 років — це наче різновид «помаранчевих» у 2005–2010 роках.
Відчуття стагнації й недотримання демократичних стандартів
Після першого року правління Фіцо важко зазначити якісь його успіхи у внутрішній політиці чи економіці. Фіцо не обіцяв конкретних реформ та їх і не провів. Єдина реформа — це консолідація державних фінансів, що, втім, пов’язано з болісним підвищенням податків і цін (наприклад, на проїзд автобанами).
Згідно з даними Управління статистики Словаччини, в першому півріччі 2024-го ВВП зріс на 2%. Тобто економіка зростає, але повільніше, ніж хотілося б. Словаки пам’ятають, як у 2000–2006 роках і пізніше країну називали «економічним тигром», як тут масово з’являлись іноземні інвестиції (насамперед автомобільні заводи), як стрімко зростала якість життя. Ще 2016-го всі очікували, що невдовзі Словаччина стане заможнішою за Чехію. Десь після 2021–2022 років це змінилося, й словаки дедалі частіше зі злістю повідомляють, що чергова країна стала багатшою за них — Польща, Латвія, Румунія... Є відчуття стагнації та втрачених шансів, у чому значна частина словаків звинувачує популістів на чолі з Фіцо.
Уряд Роберта Фіцо не має доброго іміджу на Заході. Його сприймають як правління «Права і справедливості» в Польщі: ті ж самі побоювання щодо згортання демократичних принципів, підкорення владі державного телебачення й радіо та судів і прокуратури. Ці тенденції помітні, але з іншого боку, паралелі з Угорщиною невиправдані. Роберт Фіцо не є й не буде «другим Віктором Орбаном». Його уряд — коаліційний, основні комерційні ЗМІ налаштовані критично до влади, більшість місцевого самоврядування (зокрема регіони та великі й середні міста) — в руках опозиції або незалежних політиків. Проти Фіцо — Братислава, Кошице (друге найбільше місто) та більшість словацької еліти.
Поділене суспільство: проукраїнські ліберали мегаполісів і проросійське село
Останній рік збільшив розкол словацького суспільства. Пам’ятаєте гасло «Схід і Захід разом» часів Помаранчевої революції? То словакам схожа ідея потрібна ще більше. За «Смер» і Словацьку національну партію голосували великою мірою люди, яких в Україні назвали б зневажливо «совками», а ліберально й проукраїнськи налаштовані словаки іменують їх «дезолатами». Середовище «братиславської кав’ярні» (прозахідних, проукраїнських інтелектуалів, бізнесменів, успішних людей) останнім часом дуже зневажливо ставиться до своїх менш освічених співвітчизників із села й маленьких міст, які підтримують Фіцо, прихильно ставляться до Росії, вірять у теорії змови та бояться західних цінностей. Цими людьми легко маніпулювати, й це роблять російські політтехнологи, які у Словаччині використовували схеми впливу на людей — як на недавніх молдавських виборах.
Однак прозахідні, проукраїнські еліти не роблять нічого в стилі згаданої ідеї «Схід і Захід разом». Після Помаранчевої революції львівські інтелектуали запрошували до себе сім’ї з Донбасу, щоб показати їм захід України й розвіяти негативні стереотипи. Братиславські та кошицькі ліберали воліють ображати своїх співвітчизників замість того, щоби спробувати їх переконати.
Відносини з Україною
Фіцо прийшов до влади на гаслах припинення постачання зброї для України та дружби з Росією. Звучить страшнувато. А як на практиці?
У питанні риторики справді переважає проросійський наратив. Але Фіцо одного дня говорить, що він проти України, не погодиться на членство України в НАТО, хоча за її членство в ЄС. А потім він каже, що Денис Шмигаль — його великий друг, і приділяє велику увагу взаєминам.
У цьому найважливіша різниця між Словаччиною Фіцо та Угорщиною Орбана. Різниця також у тому, що Орбан блокує на зібраннях ЄС і НАТО основні проукраїнські рішення, а Фіцо все ж таки ні.
Цікавим є також питання постачання зброї. За часів проукраїнських урядів Матовіча та Гегера Словаччина була одним із лідерів ЄС у питанні передачі військової техніки Україні. Однак великою мірою все, що можна було (пострадянську техніку), Словаччина передала вже тоді. Фіцо обіцяв припинити постачання зброї Україні (за винятком експорту на комерційній основі) в момент, коли Словаччина вже й так передала все, що могла. Що цікаво, за Фіцо експорт зброї до України набагато зріс, на що й звертала увагу словацька опозиція. Правда, тепер він відбувається на комерційній основі. Фіцо не має нічого проти, всі задоволені.
У той час, коли сусідня Польща лише говорить про потребу збільшити виробництво боєприпасів, словаки все тримали в секреті, щоб на початку жовтня урочисто відкрити нові виробничі потужності на заводі в місті Сніна недалеко від Закарпаття. Вартість інвестиції — 31,5 млн євро. Очікується, що до 2026 року завдяки новому заводу в Сніні щорічне виробництво артилерійських боєприпасів калібру 155 мм зросте до 360 тис. штук. Усе для того, щоб експортувати боєприпаси в Україну. Інвестицію відкрив міністр оборони Роберт Калиняк, права рука Роберта Фіцо. Як на це відреагували проросійські виборці, яких тут багато? Позитивно: бо новий завод — це робочі місця, нарешті якийсь шанс на краще життя. А те, що боєприпаси поїдуть в Україну? Якщо це зробив Фіцо, який на словах є проросійським, — жодних проблем.
З весни до вересня 2024 року відбулися вже три спільні засідання словацького та українського урядів: у східній Словаччині та в Ужгороді. Формат словацько-українських спільних засідань усіх міністрів не у столиці, а десь у прикордонні є унікальним, і його не використовують у відносинах із Польщею. Поляки багато говорять про підтримку України, але на кордоні — багатогодинні черги, є історичні питання, відбуваються блокади кордону сільськогосподарськими активістами. В україно-словацьких відносинах немає високих очікувань, але є конкретні проєкти, відсутні у відносинах із Польщею.
Зокрема уряди Роберта Фіцо та Дениса Шмигаля домовилися про будівництво автобану Кошице—Ужгород, євроколії до Ужгорода (вже є до Мукачева та є поїзди Кошице—Мукачево) та прямі поїзди Кошице—Київ.
Фіцо обіцяє також, що Словаччина буде ключовим партнером у постачанні в Україну електроенергії зі словацьких атомних електростанцій. Надалі має постачати газ і гуманітарну допомогу й багато іншого.
Ці проукраїнські заяви Фіцо позитивно сприймають його виборці. Коли в лютому 2022-го розпочалася повномасштабна війна, допомогу українським біженцям надавали також словаки з пропутінськими поглядами. Росія багато інвестувала в прихильність до себе частини словацького суспільства, але ці проросійські симпатії й антиукраїнські заяви політиків зовсім не такі очевидні, як здається на перший погляд.