Приблизно десять років тому війна в Сирії сприяла створенню несподіваного партнерства на Близькому Сході між Туреччиною та Росією. Зараз це партнерство розпадається. Натомість Туреччина допомагає Україні закріпитися в тій частині світу, де раніше значний вплив мав російський диктатор Владімір Путін, пише у статті для NYT старша наукова співробітниця Інституту Близького Сходу Гьонюль Тол.
Партнерство між Путіним і президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом завжди було неоднозначним, і певний час здавалося, що війна в Сирії може призвести до їхнього прямого протистояння. Анкара підтримувала повстанців, які намагалися повалити диктатора Башара Асада, тоді як Москва втручалася, щоб підтримати режим. Зрештою, однак, Туреччина та РФ пішли на поступки одна одній.
Наприклад, коли Туреччина у 2016 році розпочала військову операцію на півночі Сирії, вона змогла це зробити лише тому, що Росія, яка на той час контролювала сирійський повітряний простір, дозволила це. Туреччина, своєю чергою, обмежила допомогу повстанцям. Такі домовленості відображали ширше взаєморозуміння між двома країнами: кожна з них терпіла та підсилювала присутність іншої в Сирії, що було вигідним для обох.
Для Путіна вигодою стала згода Туреччини на утвердження Росією своєї влади в Сирії та деяких інших регіонах Близького Сходу, а також тріщини, які їхня співпраця спричинила в західних альянсах. Ердоган отримав вигоду від наявності регіонального союзника в той час, коли його відносини з НАТО були напруженими.
Спочатку Ердоган здавався “молодшим партнером” у цьому союзі, але повномасштабна війна РФ проти України змінила баланс сил. Ізольований Заходом, Путін дедалі більше покладався на турецького президента, який відмовився приєднатися до західних санкцій. Туреччина стала центром російської торгівлі, інвестицій та енергетичних потоків, а Анкара отримала більший вплив.
Справжній переломний момент у партнерстві настав, коли наприкінці 2024 року режим Асада було повалено, а Росія, яка застрягла у війні проти України, не прийшла на допомогу сирійському диктатору. Москва швидко спробувала налагодити зв’язки з тимчасовим лідером Сирії Ахмедом аль-Шараа та продовжує постачати до країни нафту. Росія опинилася в ситуації, коли їй довелося вести переговори з сирійським урядом, у складі якого є повстанці, яких вона безжально бомбила роками. А Туреччина, яка підтримувала повстанців, стала новим панівним гравцем.
Для Туреччини це важливий момент — можливість перепозиціонувати себе як ключового союзника по НАТО, перебалансувати відносини з Росією та допомогти Україні налагодити нові зв'язки на Близькому Сході.
У квітні президент України Володимир Зеленський, подорожуючи на турецькому державному літаку, вперше відвідав Сирію для переговорів з аль-Шараа та міністром закордонних справ Туреччини, під час яких обговорювалося зокрема, питання військового та енергетичного співробітництва. Туреччина бере участь у перетворенні сирійської армії на сучасні збройні сили, здатні подолати десятиліття впливу радянського типу. Для України це можливість поділитися своїм досвідом у військовому виробництві та веденні війни за допомогою дронів, набутим за роки повномасштабного вторгнення РФ, одночасно розвиваючи відносини з країною, яка колись перебувала в орбіті Москви.
Україна вже використовує американсько-ізраїльську війну з Іраном, розвиваючи тісніші військові зв’язки з державами Перської затоки. Коли Іран атакував сусідні країни своїми дронами-камікадзе Shahed-136 — тими самими безпілотниками, якими Росія обстрілювала Україну, — Зеленський швидко спробував поділитися досвідом українських сил у протиповітряній обороні з Катаром, Саудівською Аравією та ОАЕ.
Туреччина, яка підтримує міцні військові зв’язки з Перською затокою, розглядає зростання ролі України як доповнення до відносин Анкари, що дозволить їй розширити спектр своїх пропозицій. Для Росії, яка роками розвивала тісніші економічні та безпекові зв’язки з монархіями Перської затоки, ця зміна стала ще однією невдачею.
Україна гостро потребує союзників і джерел доходів, а “вихід” на Близький Схід закріпить безпекову роль країни. Те, що Ердоган допомагає відкрити двері для України, яскраво підкреслює дедалі слабшу здатність Путіна проєктувати глобальну силу й те, наскільки змінилися відносини з Туреччиною.
Очевидно, що Анкара більше не балансує між Москвою та НАТО і це схиляє шальки терезів не на користь Путіна. Послаблення впливу Росії дало Туреччині, після десятиліття поваги до Москви, свободу просувати свої інтереси. Від цього виграє Україна, вважає авторка.
Попри відчутні вигоди війни США з Іраном для Росії, такі як додаткові мільярди на нафтових доходах, цей конфлікт мав і небажаний побічний ефект для Путіна. Американсько-ізраїльська війна з Іраном привернула увагу Близького Сходу до України. Країни Перської затоки, які виявилися недостатньо підготовленими до атак іранських дронів і ракет, звернулися по допомогу до України. Ослаблення позицій Росії відкриває можливості для Києва в регіоні, писала також FT.