Чимало співрозмовників у Вашингтоні вважають, що ключовою проблемою для отримання Україною запрошення до НАТО є страх адміністрації спровокувати ще більшу ескалацію з боку диктатора Владіміра Путіна, пише Альона Гетьманчук у матеріалі «Саміт Байдена. Чому Україну не запросять до НАТО, а в Америці все ще бояться Путіна».
«Адже якщо і є якесь жахіття, котре примушує американських президентів прокидатися серед ночі у холодному поту, то це сновидіння про початок третьої світової війни із застосуванням ядерної зброї за каденції конкретно цього президента в Білому домі, — йдеться у матеріалі. — А якщо ця каденція ще й збігається з кампанією на переобрання, то пріоритет на утримання статус-кво — навіть в його найогиднішій і найбрутальнішій формі — стає безумовним».
У випадку Байдена, продовжує авторка, це жахіття ще посилюється страхом щодо потенційної відправки американських військ в Україну.
На третій рік війни у західному світі все ще є два епіцентри страху: у Вашингтоні та у Берліні. Та потенційна ескалація, на думку авторки, не єдина причина того, чому ці столиці відмовляються виконати основну вимогу Києва — зафіксувати на папері незворотність майбутнього членства України в НАТО.
«Основним стоп-сигналом, як на мене, тут виступає моделювання майбутніх переговорів щодо завершення війни. Зокрема, кілька припущень, які існують у цих столицях при обговоренні процесу «переговорного врегулювання», — пише вона.
Припущення №1
Із будь-яким незворотним рішенням щодо членства України в НАТО Путін остаточно втратить апетит до будь-яких переговорів, бо зникає основна для нього винагорода-наживка — можливість домовитися про нейтральний статус України.
Саме переговори як основну причину небажання НАТО рухатися по треку вступу України до Альянсу замість посилення треку партнерства відзначає у своєму есе для книги Дмитра Кулеби «Війна і нові горизонти» донедавна прем’єр-міністр Британії Боріс Джонсон, розповідає Гетьманчук.
«Пропоную позбутися цієї думки — вголос або десь глибоко в душі, — що членство (України) в НАТО є ніби якимось козирем, який треба буде розіграти під час майбутніх перемовин із Путіним. Ще є ті, хто досі вірить у вирішення війни шляхом перемовин на противагу перемозі України, — сказано у цьому есе. — Ці люди вважають, що членство України в НАТО — це якась цінність, якою можна торгувати. Існує декілька версій такої угоди — і всі з них мерзенні».
Припущення №2
Можливо, Україна і сама буде рада відмовитися від членства в НАТО в рамках «пошуку компромісу» з РФ, адже потенційно готова була це зробити у Стамбулі, пише авторка. Та й безпекові угоди Київ позиціонував як «гарантії безпеки».
"Це ж, мовляв, не є такою цінністю для українського суспільства, як, скажімо, територіальні поступки агресору. Можливо, саме тому після Вільнюського саміту представники країн-членів НАТО регулярно уточнювали і в українських політиків, і в експертів, чи не змінилася позиція України щодо вступу до НАТО, чи ми все ще прагнемо запрошення, — пояснює цю думку авторка. — І, як на мене, дещо із здивуванням реагували на українське: «У нас нічого не змінилось — у Вашингтоні має бути запрошення або ж фіксація незворотності майбутнього вступу України в НАТО в інший спосіб».
Та жодне з вищеназваних пояснень не фігуруватиме серед офіційних причин відсутності запрошення України в НАТО та початку вступних перемовин.
«Ми маємо бути готовими слухати і чути аргументи від американської сторони про брак реформ і наявність корупції як причину не розпочинати будь-якого реального процесу вступу України до НАТО», — пише Гетьманчук.
Більше матеріалів Альони Гетьманчук читайте на ZN.UA.