25-та річниця Белфастської угоди, яка відзначається цього місяця, повинна була б нагадати, що навіть найбільш нерозв'язні конфлікти можна врешті-решт вирішити шляхом переговорів. Північну Ірландію вважали нерозв'язною. Ніхто не міг передбачити зону можливої згоди, яка б задовольнила «Ірландську республіканську армію» (ІРА), протестантів-юніоністів і британський уряд. Але вона з'явилася.
«Україна і Північна Ірландія, звісно ж, різні. Але ми знаємо, що війна в Україні теж врешті-решт буде вирішена шляхом переговорів, на скільки б неможливим це не здавалося зараз. Ми знаємо це, тому що єдиний спосіб встановити умови в односторонньому порядку - це повна перемога, як наприкінці Другої світової війни. Проте ніхто не пропонує Україні окупувати Москву, і Росія залишиться більшим сусідом України з більшою армією, що б не сталося», - пише в статті для The Economist Джонатан Павелл, який обіймав посаду керівника апарату Даунінг-стріт в часи прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера.
Він підкреслює, що незважаючи на мирну ініціативу Китаю та інших країн, таких як Франція, зараз не час для переговорів. Мирні переговори зазвичай бувають успішними лише тоді, коли існує те, що дослідники називають «тупиковою ситуацією, яка завдає взаємної шкоди», і коли є лідери, готові йти на політичний ризик. Оскільки Україна готується до весняного контрнаступу, ніхто не повинен очікувати паузи, поки все не вирішиться. Павелл вказує на нещодавні опитування громадської думки, які свідчать, що понад 90% українців очікують перемогу. Тож наразі немає політичного простору для переговорів.
Однак, на думку колишнього британського чиновника, зараз саме час готуватися до переговорів. Лідери завжди мають стратегію перед політичною чи військовою кампанією. Але коли справа доходить до діалогу, вони просто приходять і сподіваються на краще.
«Ми знаємо ціну цього на прикладі Мінських угод 2014 року, які зупинили перше російське вторгнення в Україну того року. Вони виявилися нездійсненними», - нагадує Павелл.
З точки зору структури можливих переговорів, важко повірити, що Владімір Путін ризикне втратити контроль, надавши одній державі повноваження посередника. Однак, на думку британського ексурядовця, існує можливість створення груп друзів з обох сторін, «клубів миру», як їх описав президент Бразилії Луїс Інасіо Лула да Сільва.
«Лідер Китаю Сі Цзіньпін міг би очолити одну групу, наповнену іншими членами БРІКС. Адже він має більший вплив на Росію, ніж будь-хто інший. А Америка могла б очолити групу західних країн разом із Францією та Німеччиною, а також сильними прихильниками України, такими як Польща і Велика Британія», - пропонує автор.
Він пояснює, що ці держави не вели б переговори замість сторін, але кожна з них підтримувала б одну сторону і пропонувала компроміси. А такі країни, як Індія і Франція, взаємозбагачували б ідеї у формі віртуального посередництва.
Наразі не існує жодної мислимої зони згоди між сторонами. Але, як пояснює Павелл, так часто буває на початку переговорів.
«На початку переговорів у Північній Ірландії ніхто не думав, що ІРА складе зброю, але врешті-решт вона це зробила. Зони можливої згоди розвиваються в процесі переговорів. Але для цього нам потрібні творчі ідеї, які виходять за рамки гри за територію з нульовою сумою, і це повинно включати нову архітектуру європейської безпеки та гарантії безпеки для України», - йдеться в статті.
Припинення вогню може стати потенційною пасткою для України, яка дозволить росіянам перегрупуватися і знову атакувати. Перемир'я або заморожений конфлікт призведе до того, що Росія окупує українську територію і зможе використовувати важелі впливу на Україну та перешкоджати її розвитку як європейської держави.
«З української точки зору, було б краще продовжувати «воювати і говорити» одночасно, як це успішно робив президент Хуан Мануель Сантос у Колумбії на переговорах з бойовиками FARC. Українці зі зрозумілих причин кажуть, що не можуть довіряти Путіну, враховуючи все, що він зробив. Але ми вже бачили, як цю проблему долали раніше. Урядам доводиться вести переговори з терористами, які скоїли жахливі злочини проти власного народу. Довіра приходить лише зі створенням механізмів моніторингу та гарантій того, що інша сторона дійсно виконує те, що вона обіцяла зробити. Такі гарантії могли б забезпечити Китай і Америка», - вважає колишній британський чиновник.
Путін демонструє віру в те, що час на його боці. Він сподіваєітся, що наближення виборів в США допоможе йому, і що єдність Заходу розколеться. З іншого боку, він, можливо, дає зрозуміти, що готовий до тривалої війни, сподіваючись таким чином переконати Захід погодитися на врегулювання на його умовах.
«Якщо ми хочемо досягти успіху в переговорах, ми повинні бути готові до тривалої війни так само, як і він. Найбільшою проблемою зрештою може стати внутрішня політика. Навіть якщо ми домовимося про угоду, як сторони подадуть її своєму народу?», - пише Павелл, нагадуючи, що президент України Володимир Зеленський пообіцяв провести референдум щодо будь-якої угоди.
Опитування свідчать, що 64% українців хочуть визволення всієї української території включно з Кримом, навіть якщо це означатиме довшу війну і навіть якщо це означатиме меншу допомогу з боку Заходу. Потрібна сміливість, щоб спробувати переконати народ піти на компроміс після всіх його жертв. Путіну буде легше продати угоду російському народу, але він буде побоюватися амбіцій гіпернаціоналістів.
Знайти простір для прийнятної угоди між Росією та Україною буде надзвичайно складно. Але це не можна назвати чимось неможливим, переконаний колишній британський чиновинк.