Україна прагне приєднатися до 3, але рівень підтримки серед багатьох країн-учасниць організації або занадто низький, або взагалі відсутній. Багато хто з них боїться реації Росії. Крім того, їм бракує розуміння клімату в Україні після Майдану так само, як і розуміння прихильності країни до інтеграції з Заходом.
Ситуація не проста в усіх аспектах, Війна досі тліє вздовж лінії розмежування в Донбасі, політика США щодо ЄС і України лишається невизначеною, Росія досі жорстко виступає проти вступу України в ЄС, а сама ж Україна постала перед подвійним викликом війни і реформ. Лише перспектива приєднання до Євросоюзу і НАТО може забезпечити римки, в яких Київ зможе вирішувати всі свої проблеми одночасно. Ефективність цієї моделі була перевірена в часи приєднання центральноєвропейських і південносхідних країн Європи до організації.
"Якщо ЄС не дозволить країні мати реалістичні європейські надії, післямайданна Україна може зазнати невдачі, так само як в часи після Помаранчевої революції з усіма трагічними наслідками. Але як можна надати надійну переспективу вступу в ЄС і добитися прогресу на шляху до приєднання в усіх секторах одночасно? Для цього Україні потрібні нові стратегічні підходи і союз друзів, партнерів, союзників, який би об'єднував країни за схожими інтересами", - пише в статті для Atlantic Council Гюнтер Фейлінгер.
Він радить звернути увагу на 8 країн: Албанію, Боснію і Герцоговину, Хорватію, Косово, Македонію, Чорногорію, Словенію і Сербію. Всі вони пережили схожий травматичний досвід після війни і руйнацій в 90-х роках. Але тепер у них є 17 років досвіду відновлення. Вони розділяють спільні стратегічні цілі приєднатися до ЄС і НАТО. Деякі з них вже цього досягли. Приміром, Хорватія в 2009-му вступила в НАТО, а в 2013-му - в ЄС. На думку автора, ті країни, які вже вступили в ці організації, можуть допомогти іншим, яким ще належить пройти свій шлях і подолати схожі виклики у проведенні внутрішніх реформ.
"Досвід реформ і трансформації на Балканах важливий для України. В 90-х ці країни були в такому ж стані, як Україна сьогодні, а може й навіть у ще гіршому. Європа і Захід розробили інститути, які допомогли перетворити виснажені війнами країни на успішних членів, як у випадку Хорватії, чи прийнятних кандидатів на вступ, таких як Чорногорія", - йдеться в статті.
Решта балканських країн за межами ЄС, такі як Сербія і Албанія, завдяки цій роботі тепер у кращому стані, ніж вони будь-коли були. І хоча ніхто не задоволений нинішнім статусом балканських країн, їхні сектори енергетики, фінансів, інфраструктури, торгівлі, безпеки, в реформуванні яких ЄС взяв участь чи вплинув на хід процесу, досягли кращого результату і ефективності, ніж у інших країн. Особливо показовою стала ця співпраця з часів запуску "Берлінського процесу" в 2014 році, в рамках якого відбувається координація на найвищому рівні між Балканськими країнами і чиновниками ЄС. Цей формат з'явився частково в якості відповіді на втручання Росії.
Автор зауважує, що поки найбільш рішуча реформа, яку провела Україна, стосуваланя енергетичного ринку. На його думку, навряд чи вдалося б добитися результатів так швидко, якби Україна не була членом Єнергетичної спільної Південносхідної Європи. Досвід у проведенні реформ і експертна оцінка Секретаріату у Відні, регуляторні правила Енергетичної спільноти і готовність України виконувати зобов'язання дозволили діяти напрочуд швидко.
Схожі структури у багатьох інших сферах були створені якраз з метою допомоги післявоєнним Балканам відновитися. Автор вказує, що спектр таких інститутів на сьогодні дуже широкий: від Центру підвищення кваліфікації у сфері фінансів, який діє у Словенії, до Регіональної школи державного управління в Чорногорії, Південно-Східного європейського центру підприємництва в Хорватії чи Регіональної антикорупційної ініціативи в Боснії і Герцеговині. Вони допомогли країнам на Балканському півострові, і тепер можуть так само допомогти Україні.
На думку автора, такий секторальний підхід, заснований на використанні існуючих інститутів і надійних оцінок може підтримати процес транформації в Україні, так само як і в Молдові, і в Грузії, надавши певної ваги діалогу про можливе розширення ЄС з огляду на українську економічну важливість. Автор зауважує, що Україна - це великий виклик з огляду на її розміри і проблеми. Але її також можна вважати і найбільшою можливістю.
Раніше видання The Economist писало про те, що Росія повертає собі вплив на Балканах. Зокрема, про посилення російського впливу в Сербії. Останні опитування вказують на те, що серби помилково думають, що Росія - їхній найбільший благодійник, хоча ЄС передав Белграду понад 3 мільярди доларів допомоги з 2000 року. І європейська допомога більша, ніж російська.
Минулого року Путін пообіцяв Сербії підтримку у "поверненні" Косово. Сербія, яка довгий час підтримувала тісні зв'язки з Росією, розраховує на московську підтримку у дипломатичній боротьбі, аби не допустити вступу Косово в ООН.
Також президент Косово Хашим Тачі говорив, що Сербія використовує в Косово "український сценарій" Росії. Він підкреслив, що є докази того, що Сербія відправляє зброю, а також людей - як цивільних, так і військових.