«Чи готові ми до нового світового порядку?» - таку провокативну назву мала дискусійна панель на амбітному «Саміті світового управління» в Дубаї. Від тоді, як 24 лютого Владімір Путін наказав розпочати найбільше кровопролиття у Європі з 1939 року, триває багато суперечок на цю тем.
Спокусливий висновок говорить: Якщо Україна виживе як незалежна, суверенна і демократична країна, глобальні сили на чолі зі США і Європою отримають імпульс в протистоянні російсько-китайській осі авторитаризму, пригноблення й зла.
Як пише директор Atlantic Council Федерік Кемп в статті для CNBC, це звучить непогано. Однак, є й інший погляд на ситуацію.
«Російське вторгнення в Україну й низка карантинів у Китаї через COVID-19, на перший погляд, не мають нічого спільного. Але вони однакого пришвидшують рух світу в небезпечному напрямку - до поділу на дві сфери, одна з яких буде зосереджена навоколо Вашингтона, а інша - навколо Пекіна», - наголосив раніше у своїй статті для The Atlantic Майкл Шумен.
Однак, як зауважує Кемп, його власні розмови на «Саміті світового управління» свідчать, що такого роздвоєного майбутнього, швидше за все, не буде. Учасники дискусій з Близького Сходу демонстрували, що зовсім не зацікавлені у відмові від відносин з Китаєм. Він вже став важливим торговельним партнером для Саудівської Аравії і ОАЕ. Також вони хочуть зберегти зв’язки з Росією, яка змусила Близький Схід рахуватися з нею, коли втрутилася у війну в Сирії на боці режиму Башара Асада. Крім того, близькосхідні гравці втратили впервненість в американській готовності бути глобальним лідером. Вони також сумніваються в компетенції США, які поспіхом вивели війська з Афганістану торік.
«За багато років моїх поїздок на Близький Схід я ще ніколи не бачив такий рівень розчарування місцевих урядів американськими політиками. При цьому вони з захватом спостерігають за Україною. Тому що українська перемога за підтримки сильного і об’єднаного Заходу змусить переосмислити компетентність США, а також змінить траєкторію занепаду трансатлантичного впливу. І навпаки, перемога Путіна навіть з дуже великими втратами серед росіян і українців пришвидшить падіння Заходу як глобальної сили», - зауважує директор Atlantic Council.
Він додає, що під час обговорення «нового світового порядку» сам процитував екс-Держсекретаря Генрі Кіссінджера, який наголошував, що ніякого «світового порядку» ніколи не існувало.
«Те, що називають порядком у наші часи, було придумане у Західній Європі майже чотири століття тому під час мирної конференції в Вестфалії. Інші континенти чи цивілізації навіть не підозрювали про це», - говорив Кіссінджер.
Але за багато століть вплив ідеії поширився. Зважаючи на цей контекст, питання не втому, яким буде новий світовий порядок, а в тому, чи зможуть США і їхні союзники через Україну зупинити втрату здобутків минулого століття. Це б стало першим кроком встановлення першого справді «глобального» світового порядку. Колишній радник президента США з національної безпеки Стівен Гедлі сказав, що це вже четверта спроба збудувати світовий порядок за минуле століття. Перша була зроблена одразу після Першої світової війни за допомогою Версальського миру й створення Ліги Націй. Ці зусилля трагічно провалилися. Замість миру світ отримав європейський фашизм, американський ізоляціонізм, глобальну кризу й багатомільйонні жертви Голокосту й Другої світової війни.
Після Другої світової війни США і їхні партнери були більш успішними у побудові системи, яку пізніше назвали «ліберальним міжнародним порядком». Вони зробили це за допомогою Плану Маршалла, створення багатьох багатосторонніх інститутів, таких як ООН, Світовий банк, МВФ, НАТО, ЄС тощо.
Третя спроба була після перемоги Заходу в Холодній війні. Європейські демократії закріпилися або були відновлені. НАТО розширився, так само як і ЄС. Якийсь час здавалося, що правила, практики й інститути, розроблені Заходом після Другої світової й Холодної воєн можуть розширитися й перетворитися в міжнародний порядок. Китай прийняв і якийсь час отримував вигоду від цього порядку.
Але впродовж останніх років випаровувалася готовність лідерів США захищати, підтримувати й просувати цей розширений міжнародний порядок. Американське зовнішньополітичне лідерство рідко було послідовним. Але після Другої світової війни і аж до кінця Холодної війни воно було саме таким. А потім непослідовність сталава дедалі більшою, дійшовши аж до «лідерства на задній парті» Барака Обами й ізоляціонізму в дусі «Америка перш за все» Дональда Трампа. Кожен з них у свій власний спосіб відступив від повоєнної архітектури глобального лідерства США, збудованої президетом Гаррі Труменом.
На Близькому Сході країни, такі як Саудівська Аравія й ОАЕ, колись були найближчими союзниками Вашингтона. Але тепер вони роблять інші ставки. Окрім суперечок навколо Ірану відмова Дональда Трампа визнавати власну електоральну поразку спричинила сумніви в стійкості американської політичної системи й послідовності зовнішньої політики США. Окрім того, країнам Близького Сходу не подобається, що адміністрація Байдена зараз називає нове глобальне суперництво боротьбою між демократією і авторитаризмом.
«Всі демократичні спроби в арабському світі ставали ідеологічними або племінними. Тож я не думаю, що ми можемо щось таке збудувати успішно», - сказав дипломатичний радик президента ОАЕ Анвар Гаргаш.
Рішення президента Джо Байдена випустити на ринок безпрецедетні 180 мільйонів барелів нафти з Стратегічних резервів США стало визнанням, що традиційні американські партнери відмовилися йому допомагати. ОПЕК проігнорувала заклики західних політиків наростити видобуток, щоб приборкати ціни на нафту. Країни-учасниці також відмовилися виключати Росію зі своєї організації. Тим часом, міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров відвідав Нью-Делі минулого тижня, щоб подякувати Індії за неприєднання до санкції США. Це ж зробили Бразилія, Мексика, Ізраїль і ОАЕ.
«Щоб сформувати майбутній світовий порядок, США і Європі потрібно для початку розвернути занепад Заходу й демократії на війні в Україні. А все інше буде потім», - йдеться в статті.