Кожна держава має власні національні інтереси та цілі, й для неї вони важливіші за будь-які інші пріоритети. Для їх досягнення є три основних інструменти. Це військова сила (війна), м’яка сила (дипломатія, культура, економіка) та корпоративна геополітика, яку проводять державні або приватні корпорації. Останній складник став повноцінним чинником зовнішнього впливу з часів Ост-Індської компанії. З усіх цих інструментів найзрозумілішими є ті, що їх формують і реалізують органи державної влади. Роль корпоративного сектору, особливо приватного, в просуванні або, навпаки, протидії національним інтересам держави часто залишається поза кадром. З одного боку, принципи вільного ринку передбачають невтручання держави в рішення приватних компаній (окрім, можливо, регуляторних обмежень), з іншого — дії корпорацій можуть суттєво впливати на досягнення політичних цілей і тому не можуть залишатися непоміченими. Те, якою мірою держави та корпорації взаємодіють на зовнішній арені, залежить від потужності економіки й конкретної моделі соціально-економічного устрою тієї чи тієї держави.
Приміром, Вашингтон оголосив Китай найбільшим викликом сучасності з погляду інтересів США. Відбувається формування біполярного світу на основі нових і старих партнерств, конкуренція ідей щодо майбутнього світоустрою, гонитва за лідерством у сфері технологій. Протягом поточного року кожна зі сторін докладає значних зусиль, аби сформувати альянс для протистояння, а епізодичні контакти між офіційними особами є радше засобом для запобігання відкритому протистоянню, ніж реальним механізмом пом’якшення суперечностей. Ба більше, цього року торгівля США з Мексикою перевищила обсяги торгівлі США з Китаєм, що є, поза всяким сумнівом, результатом державної політики адміністрації США, хоча торгують не держави, а компанії.
І водночас у травні цього року вперше за три роки Китай відвідав Ілон Маск (40% продукції «Тесла» виробляють у Шанхаї), в червні — вперше за чотири роки й начебто спеціально напередодні візиту Ентоні Блінкена до Пекіна приїхав Білл Гейтс (його Сі Цзіньпін прийняв особисто). Під час зустрічі з міністром закордонних справ КНР Маск заявив, що він «проти скорочення економічних зв’язків і розриву логістичних ланцюгів» і «готовий безперервно розширювати бізнес із КНР». Гейтс, зі свого боку, обговорив із главою Китаю глобальні виклики в сфері охорони здоров’я, зміни клімату, а також те, «як Китай міг би посприяти прогресу для людей у всьому світі». Цікаво, правда ж? Також під час недавнього візиту до Шанхая глава JPMоrgan Джеймс Даймон заявив, що банк не має планів скорочувати бізнес у Китаї. КНР протягом року відвідали очільники Apple, Qualcomm та Intel, і це в розпал «війни чипів». Хтось розуміє, що відбувається?
Цілком очевидною, можна сказати, загальновідомою істиною є той факт, що технології слугують інструментом геополітики, й так було із самого початку технологічної революції. Інноваційний стрибок цілком може надати значного імпульсу економічному розвитку, а отже, посиленню глобального впливу держави. Приклади Тайваню, та й багатьох інших невеликих держав, уразливих із погляду географії та з обмеженими ресурсами, свідчать самі за себе. І якщо раніше основну роль у геоекономіці відігравали інвестиційні ресурси, ефекти злиття та поглинання, то нині важливішим є контроль над системами управління та комунікацій, центрами big data, розмірами мікрочипів і доступом до обладнання, яке може ці чипи виробляти.
Водночас усі так захопилися технологічною конкуренцією, що часто втрачають контроль над тенденціями до монополізму, як це й сталося з Ілоном Маском і його компаніями. Несподівано виявилося, що доля державних космічних програм США практично повністю залежить від Space X, а Starlink — чи не єдина мобільна мережа, здатна забезпечувати комунікації в украй складних географічних умовах або в умовах війни.
І в цю мить стає очевидним іще один факт, давно відомий, але явно недооцінений: навіть геніальний підприємець, винахідник і промисловець може бути людиною, яка геть не усвідомлює геополітичних наслідків її власного бізнесу й не має системного розуміння глобальних процесів. Теоретично лише держава, що правильно функціонує, бачить усю картину, тоді як глава нехай навіть найбільшої світової корпорації — лише частину. Логіка одержання максимального прибутку далеко не завжди збігається з логікою боротьби за максимальний вплив або інтересами в галузі безпеки. І справжні катастрофи стаються, коли підприємець намагається підмінити собою політика. Приміром, якщо йдеться про олігархічні методи впливу на економічну політику з метою отримати преференції (що призводить до корупції), або ж про абсолютизацію власних суджень про світові процеси, що ґрунтуються зазвичай на простих, але неправильних аргументах (як це й сталося з Маском). Критичне мислення в галузі геополітики та політики безпеки не обов’язково є сильною стороною навіть великих підприємців, і неважливо, Гейтс це, Безос, Кук чи Маск.
Якщо відволіктися від украй контроверсійних рішень Маска щодо використання Starlink на полі бою, логіка, приміром, компанії Apple чи будь-якого автовиробника, який вважає за необхідне щороку презентувати нові моделі продукції з мінімальними (якщо вони взагалі є) змінами, прямо суперечить ідеям сталого розвитку. Шести- та восьмилітрові двигуни сучасних суперкарів ніяк не відповідають зусиллям держав у боротьбі зі змінами клімату, а модель розвитку, що ґрунтується на нескінченному зростанні споживання, веде в прямо протилежний бік. Але ніхто нічого змінювати не збирається. Підприємцеві нема коли думати про вічне, він дбає про максимальний прибуток, тоді як для держав прибуток — це лише один із інструментів влади. Щойно Ілон Маск заговорив про те, що кожен користувач Твіттера має платити за членство в соціальній мережі, негайно зреагували державні структури Японії. Донедавна служби порятунку країни, з огляду на практично поголовне членство японців у мережі, розраховували саме на Твіттер у поширенні інформації про загрозу природних катастроф. Однак тепер вони починають шукати альтернативи, розуміючи, що значна частина громадян Японії просто перестане користуватися Твіттером, і не через відсутність грошей, а на знак протесту. На їхню думку, людина, особисті статки якої перевищують 200 млрд дол., не має поводитися як звичайний збирач податей.
Ситуація з відключенням Starlink — це лише епізод, що став відомий широкій громадськості завдяки щойно виданій біографії Маска. Однак проблема взаємодії держав і корпорацій значно глибша. Держави мають монополію на застосування сили й на зовнішню політику. Якщо приватні компанії створюватимуть збройні сили й вирішуватимуть проблеми з їхньою допомогою, вийде Росія. Якщо приватні компанії ухвалюватимуть рішення у сфері зовнішньої політики, настане ера хаосу, наслідком якого буде те ж таки насильство. І байдуже, йдеться про припинення постачання критичних матеріалів, обслуговування терміналів зв’язку чи політичні заяви про територіальну цілісність інших держав. Якщо співдружність демократій обстоює світовий порядок, що ґрунтується на правилах, цих правил мають дотримуватися всі, особливо багаті та впливові.
Перехід до нового технологічного устрою, де ключову роль відіграватимуть технології штучного інтелекту (ШІ), потребує дуже точного врегулювання відносин між техногігантами, які створюватимуть умовний метавсесвіт, та інтересами держав у галузях безпеки, захисту суверенітету й національної економіки. У новому світі не потрібно мати спільні кордони, щоб завдавати шкоди. Інформаційна бульбашка, наповнена брехнею та пропагандою, може бути ефективнішою за ракети, а відключення систем комунікацій може зробити непридатною навіть найсучаснішу зброю.
У серпні поточного року вперше за дев’ять років Ілон Маск приїздив і до Японії. Ніхто до пуття не зрозумів, навіщо був цей візит, і жодних коментарів для ЗМІ не було, крім нотаток про любов Маска до аніме й деяких технологічних іграшок віртуальної реальності, розроблених японськими компаніями. Водночас Японія є другим за обсягом ринком для колишнього Твіттера (нині Х) після США й, окрім того, Сили самооборони Японії вивчають можливість використання Starlink для потреб оборони з огляду на те, що в разі військового конфлікту захищати доведеться всі 14 125 островів Японського архіпелагу, розкиданих на відстані 2,6 тисячі кілометрів.
Важко сказати, чи ухвалять таке рішення з огляду на український досвід і розслідування, яке ініціювали щодо Маска кілька членів Конгресу, проте важко втриматися від аналогії. Орден тамплієрів, який був, мабуть, найпершою в історії людства могутньою транснаціональною фінансово-інвестиційною корпорацією, понад двісті років відігравав системотворчу роль у європейській політиці, нарощуючи вплив і багатство. Так було, доки Філіп IV Вродливий не розсердився на них за відмову дати йому грошей. Одного дня, 13 жовтня 1307 року, могутній орден припинив існування. Вже в наші дні про те, як відбуваються такі речі, довідався Джек Ма. Залишається впевнитися, що демократія досі є ефективним засобом від всесилля «королів» — чи то глави корпорації, чи держави.