Мирна угода між Вірменією та Азербайджаном, укладена за посередництва Росії та Туреччини тимчасово припиняє криваву війну та приносить надію на світле майбутнє гірського анклаву. Однак, наскільки довготривалим буде перемир’я в Нагірному Карабаху? Згідно з цією угодою російські миротворці будуть розміщені в регіоні принаймні протягом п'яти років, пише Euobserver.
На даний момент Москва розміщує свої війська у всіх трьох країнах Південного Кавказу - Грузії (20% суверенної території окуповано з 2008 року), Вірменії (на базах, що залишилися після розпаду Радянського Союзу), а зараз і в Азербайджані.
Тим часом США є співголовою Мінської групи разом із Францією та Росією, цю групу також можна назвати «відгалуженням» Організації з безпеки та співробітництва в Європі.
Професійні дипломати наполегливо працювали в Мінській групі для врегулювання конфлікту з 1993 року, але уряди США та Франції разом з рештою Європи останніми тижнями "пропали безвісти", і тепер населення Нагірного Карабаху «платить за це».
Світ зараз переживає епоху конкуренції великих держав, тому, можливо, саме потужні держави і повинні запобігати військовим конфліктам.
Якщо впливова держава демонструє, що її «цікавить» той чи інший регіон, вона показує «потенційному супернику», що готова захищати цей регіон та відстоювати його стратегічні інтереси. Це допомагає запобігти конфлікту, оскільки зменшує ймовірність «зазіхання» з боку потенційних супротивників.
Однак, такий захист стратегічних інтересів повинен охоплювати всі сфери: дипломатію, інформацію, військову сферу та економіку.
Неспроможність США повноцінно та послідовно конкурувати у великому Чорноморському регіоні у всіх сферах, включаючи Південний Кавказ, дозволила кривавому конфлікту в Нагірному Карабаху розгорітися з новою силою, в результаті чого загинули тисячі людей. Ініціативу на себе взяв Кремль, тоді як більшість інших потужних держав просто «спостерігали за результатом».
Для США та Європи «залишатися осторонь» в подібних ситуаціях вже не є «життєздатним варіантом».
Нагірно-Карабахський регіон, визнаний на міжнародному рівні частиною Азербайджану, є єдиним сухопутним коридором, що з'єднує Європу та Євразію, який не проходить через Росію чи Іран, а це є ключовим моментом для розвитку економічного потенціалу великого Причорноморського регіону.
Саме тому Захід повинен активізувати зусилля щодо захисту міжнародного права та тісніше співпрацювати із зацікавленими сторонами на місцях, щоб створити умови для міцного миру між азербайджанцями та вірменами.
Без сумніву, це вимагатиме постійних дипломатичних зусиль, а також економічної підтримки і потенційних приватних інвестицій. Щоб залишатися «актуальним» у регіоні та сприяти збереженню миру, Захід повинен співпрацювати з Туреччиною для нормалізації нестабільної ситуації.
Можливо, вже настав час стабілізувати відносини Туреччини і НАТО. Союзники НАТО могли б використати роль Туреччини як центрального пункту оборони та безпеки в регіоні. Пожвавлені робочі відносини з Туреччиною можуть дозволити Анкарі реанімувати свою роль поважного та надійного члена західного альянсу.
Захід також повинен уважно стежити за розміщенням та діяльністю російських миротворців. Важливо слідкувати і за дотриманням прав людини.
Відновлення кордону між Туреччиною та Вірменією створить цілий ряд торгових та інвестиційних можливостей, які можуть допомогти відновити довіру та заохотити як Вірменію, так і Азербайджан наблизитися до «трансатлантичної сім'ї».
Азербайджанці взяли на себе зобов'язання захищати безпеку вірменських громад в регіоні, а також цілісність культурних пам'яток та артефактів. Захід повинен допомогти Баку виконати свою сторону угоди.
Мирна угода, незважаючи на присутність російських "миротворців", відкриває можливість, якою повинен користуватися Захід, залишаючись пильним щодо ролі Росії на місцях.
Мир у Нагірному Карабаху є найважливішою частиною досягнення стабільності в регіоні. Якщо Захід почне будувати міцні відносини з Вірменією та Азербайджаном, а також розширить співпрацю з Грузією, це може стати повідомленням для Кремля про те, що цей регіон представляє стратегічний інтерес для демократичних країн. Захід повинен конкурувати на Південному Кавказі, поки має таку можливість, для того, щоб запобігти потенційному великодержавному конфлікту, резюмує видання.