Так званий Глобальний Південь останніми роками став настільки актуальним чинником геополітики, що настав час поговорити про нього серйозно.
Елементарний аналіз показує, що кожен, хто згадує про «Глобальний Південь», розуміє під ним щось своє. Одні мають на увазі групу держав із колоніальним минулим; інші — широкий спектр країн, що розвиваються, або в крайньому разі — членів Руху неприєднання або «групи 77». Географічне розташування в районі екватора або нижче за нього значення, вочевидь, не має — меншість потенційних «південних» країн розташована нижче за екватор, тоді як більшість — вище. Ніхто й ніколи не складав переліку країн «Глобального Півдня», й кожне зі згаданих визначень не є ні вичерпним, ні однозначним. Очевидною є незастосовність таких показників, як ВВП або ВВП на душу населення (per capita), площа або кількість населення. Доволі кумедно чути, що до «Глобального Півдня» належать регіони Латинської Америки, Азії, Африки й Океанії, якщо врахувати, що серед останніх є такі країни, як Чилі, Австралія, Нова Зеландія. Поглиблений аналіз феномену «Глобального Півдня» показує, що як саме це поняття, так і приналежність до нього давно втратили риси початкового визначення п’ятдесятирічної давнини і є чинником політичного вибору кожної з держав.
Ніхто на світовій арені нині не уявляє «Глобального Півдня» загалом. Дуже хоче його організувати й очолити об’єднання БРІКС, другий кандидат — ШОС. Уважається, що якщо в «Глобальної Півночі» є неформальне об’єднання лідерів G7+EU, то й в альтернативних «жителів півдня» має бути щось схоже. До речі, й поняття «Глобальна Північ» (або ж Захід), якщо застосувати його до розвинених демократичних країн Європи та Північної Америки, також є вельми схематичним, оскільки в одному контексті включає Росію (вона північна, але геть не розвинена й не демократична), а в іншому — Японію, Австралію, Нову Зеландію та Південну Корею, які є розвиненими демократіями, але географічно не «західними». Навіть вододіл по лінії «розвинені країни — країни, що розвиваються», не спрацьовує, оскільки, приміром, друга економіка світу — Китай — усе ще належить до країн, що розвиваються, ба більше, завзято обстоює цей статус, що дає право на дешевші кредити й технічну допомогу від інших держав.
У сучасній геополітиці термін «Глобальний Південь» особливо активно експлуатують ревізіоністські держави, які прагнуть нового переділу світу. Приміром, представляти інтереси неіснуючого об’єднання країн хоче Китай і Росія, що примкнула до нього. Щоправда, розуміючи своє політичне банкрутство, Москва придумала ще один варіант назви — «глобальна більшість», який, як і всі попередні варіанти, не має ні визначення, ні класифікації. Якщо судити з результатів голосування за резолюції ГА ООН, то Росія якраз у меншості, а якщо пробувати поміркувати над спробами зарахувати до «глобальної більшості» найбільш густонаселені країни світу — Китай та Індію, які з різних причин входять і до БРІКС, і до ШОС і водночас претендують на власне лідерство в представленні інтересів «Глобального Півдня», то треба спершу запитати в них, чи згодні вони з претензіями РФ зрівнятися з ними.
Країни «Глобального Півдня» дуже різноманітні. До них належать держави з майже ідеальними показниками демократії й відверті диктатури. Частина країн, що належать до «Глобального Півдня», засудила вторгнення Росії в Україну, але є й чимало держав, які зайняли «нейтральну» позицію, точніше, позицію «не висловлювати жодної позиції». Цілком очікувано, що більші країни — такі як Індонезія, Індія чи Бразилія — воліють грати у складніші ігри, намагаючись маневрувати в лабіринті пристрастей основних полюсів протистояння. Деякі з країн, що чітко визначилися з центрами тяжіння, стають або на бік РФ (Куба, Венесуела, Нікарагуа, Сирія), або України (близько ста держав).
Саміт миру у Швейцарії, що відбувся місяць тому, показав, що серед держав «Глобального Півдня» все-таки більше сміливих і кмітливих, ніж вважала група ревізіоністів. Однак ворога не варто недооцінювати. Мабуть, у Кремлі уважно проаналізували власні промахи в контексті Саміту миру. Цілком імовірно, що ракетний удар по «Охмадиту» в день візиту до Москви прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді став одним із наслідків цього аналізу. Розрахунок на те, що Моді не розверне свого літака, бо зацікавлений в економічному потенціалі Росії і хоче виступити альтернативою Китаю, як і палкі обійми, й нагородження його таким самим орденом, як раніше Сі Цзіньпіна, спрацювали. Ну й нехай Моді висловив деякі думки про мир, зате щонайменше двох цілей було досягнуто. Перша — це трохи «остудити» Індію, яка взяла участь у Саміті миру, та й узагалі зближається з США й претендує на глобальне лідерство. Друга — показати Пекіну, вельми незадоволеному витівками Путіна в Північній Кореї, що Росія здатна вести свою гру й ця гра може бути на руку Китаю. Адже тепер глава уряду найбільшої демократії Азії, що прагне використовувати «Глобальний Південь» у власних інтересах для посилення впливу на міжнародній арені (на початку 2023 року Індія провела віртуальний саміт під назвою «Голос Глобального Півдня» за участю представників понад 120 держав) на всіх світлинах обіймає дітовбивцю. Путіну однаково, його вибір уже обмежений до неминучого, а от Моді точно доведеться здавати свій жилет банді в пральню.
12 липня 2024 року в Мумбаї розпочалися триденні святкування з нагоди весілля сина найбагатшої людини в Індії й Азії загалом Ананта Амбані. За різними оцінками, витрати на грандіозний захід становитимуть чи то 155, чи то 350 млн дол. На весілля запросили не тільки прем’єр-міністра найбільшої демократії Азії Нарендру Моді, членів уряду й парламенту, а й Марка Цукерберга, Білла Гейтса, Гілларі Клінтон, Тоні Блера, Бориса Джонсона, сестер Кардаш’ян, Бекхемів, доньку Трампа Іванку й багатьох інших цікавих гостей. Співати мали Джастін Бібер та Ріанна. Він одержить гонорар 10 млн дол., вона — 7 млн. Водночас 13,5% населення країни живе на 15 дол. на місяць, ВВП на душу населення трохи перевищує 2 тис. дол. Зате аналітики міжнародного рейтингового агентства Moody’s спрогнозували темпи зростання індійської економіки на 6,8% за підсумками 2024 року. Сам Моді назвав Індію економікою, що зростає найшвидше серед усіх країн «Великої двадцятки» (G20).
Борцем за права «Глобального Півдня» та членом БРІКС є Південна Африка. В цій країні за підсумками 2023 року налічувалося 37 400 доларових мільйонерів, 102 мультимільйонери й п’ять мільярдерів (дані The Africa Wealth Report 2024 компанії Henley&Partners). Ця країна посідає перше місце в «індексі нерівності» швейцарського банку UBS із показником 82 зі 100 можливих, зростання — 17,7% проти 2008 року. Тільки в Йоганнесбурзі — 12 300 мільйонерів і два мільярдери. Бразилія — на другому місці в «індексі нерівності», Індія — на четвертому (ось вам і БРІКС). США, яким БРІКС кидає виклик, — на почесному третьому місці. Країни Глобального Півдня, як-от Єгипет, Нігерія, Кенія, Марокко, Маврикій, Алжир, Гана, Ефіопія й Намібія, належать до лідерів континенту за кількістю доларових мільйонерів, і прогнози кажуть про зростання їх кількості на 80% упродовж наступних десяти років.
За даними звіту OXFAM, традиційно представленого в Давосі, 1% багатих людей Африки володіє майже половиною багатства континенту. Майно сімох найбагатших людей становить 52 млрд дол., що перевищує доходи 700 мільйонів африканців. Єдиний мільярдер Зімбабве збільшив своє майно на 40% з 2020 року, а найбагатша людина Африки — нігерієць, у нього монополія на цемент, і він платить податок в 1% із прибутку вже 15 років.
Цікаво, що за даними OXFAM, країни Африки щороку недоотримують по 200 млрд дол. через різні схеми ухиляння від податків найбільших корпорацій — національних і міжнародних. Тим часом саме корпоративні податки для африканських держав є основним джерелом фінансування соціальних програм і формування бюджетів. Узагалі всі ці проблеми — не африканські й не «південні», а загальносвітові. П’ятеро найбагатших людей планети подвоїли свої статки за останні три роки, тоді як доходи 5 мільярдів землян за цей час зменшилися. І все-таки невблаганні цифри свідчать: перш ніж звинувачувати у всіх гріхах «Глобальну Північ», варто спочатку подивитися в дзеркало.
Китай — другий полюс нового біполярного світу — цілком відповідає своїм претензіям на роль противаги США. Країна, що розвивається, є домівкою для найбільшої кількості мільярдерів у світі — понад 1100. За роки ковіду їх побільшало на кілька сотень. США значно поступаються за цим показником КНР. За даними Forbes, війна не завадила фашистському режиму в Росії довести кількість доморослих мільярдерів до рекордних 125. За 2023 рік їхні статки збільшилися на 71,8 млрд, а кількість — на 19 осіб, хоча загалом вони, звісно, здрібніли. У Бразилії проживає 80 мільярдерів, зокрема наймолодша мільярдерка у світі — 19-річна спадкоємиця сімейних заощаджень.
Аналізувати всю цю статистику доводиться хоча б тому, що слід розуміти справжні мотиви борців за новий світовий порядок. Публічно доступні дані свідчать про деяку невідповідність ідейного образу жертв колоніального минулого й практичних інтересів бізнес-еліти «жителів півдня», яка не надто переймається тим, щоби підтримати співгромадян чесною сплатою податків або рівномірнішим розподілом прибутку.
У Японії теж, звісно, є різні приклади, але весілля навіть на чесно зароблені 350 млн дол. спричинило б епічний скандал як для організаторів, так і для гостей. Легендарна соціальна відповідальність найбільших корпорацій під час розподілу прибутку, дуже високий — до 50 і вище відсотків — податок на спадщину, який виключає накопичення надмірних багатств в одних сімейних або кланових руках, ефективний контроль громадськості над рішеннями й діями уряду могли б стати за приклад багатьом державам «Глобального Півдня». Якщо, звісно, їхня мета — реально трансформувати суспільство й створити ефективну соціально-орієнтовану економіку, а не просто боротися за місце біля світового пирога.