У боротьбі проти російської навали Україна переважно покладається на російську зброю. Зараз вона намагається отримати боєприпаси радянських часів для цієї зброї за допомогою виробників навіть у віддалених куточках Східної Європи. Про це пише The New York Times.
Робота проста, хоча й небезпечна: наповнити 122-міліметровий артилерійський снаряд радянського зразка вибухівкою, яка перетворить його на смертоносний.
Для жителів Костенця, депресивного гірського міста в західній Болгарії, вона є шансом, незважаючи на ризик, адже це означає збільшення робочих місць на заводі боєприпасів «Терем» у передмісті.
Завод припинив виробництво 122-міліметрових снарядів у 1988 році, коли Холодна війна добігла кінця. Але нещодавно конвеєри знову почали працювати. Вторгнення Росії в Україну перетворило зброю та боєприпаси радянських часів на критично важливу потребу.
І ось у січні, через 35 років після того, як останні 122-міліметрові снаряди залишили завод «Терем», підприємство відновило виробництво.
Малі міста в Болгарії з доволі проросійськи налаштованим населенням навряд чи можуть претендувати на звання опорних пунктів для України. Але через рік війни, незважаючи на надходження сучасної західної зброї, українська армія досі покладається переважно на зброю, яка стріляє боєприпасами радянських стандартів. Сполучені Штати та їхні союзники по НАТО не виробляють ці боєприпаси, а ті кілька країн за межами Росії, які виробляють, переважно знаходяться в орбіті колишнього СРСР.
Через це західні країни намагаються знайти альтернативні джерела, вливаючи мільйони доларів у обхідні шляхи, які дозволяють приховати виробництво та уникнути політичних наслідків і російської помсти. І це приводить їх до деяких віддалених районів Східної Європи, таких як Костенець і маленьке містечко Сопот, де знаходиться ще один державний збройовий завод.
Представники посольства США минулого місяця без зайвого галасу провели церемонію перерізання стрічки на новій виробничій лінії в Костенці. З новими робочими місцями завод може стати одним із найбільших роботодавців у місті.
Сопот також відчув, що після російського вторгнення його справи покращуються. Тут розташована VMZ, збройова компанія, яка винаймає більшу частину місцевої робочої сили. Минулої п’ятниці від глухих звуків вибухів бриніли шибки у вікна — ймовірно, це були випробування щойно виготовлених боєприпасів.
Протягом багатьох років компанія VMZ була основним джерелом доходу для жителів Сопота, говорить мер міста Деян Дойнов.
«У місті, мабуть, немає жодної родини, члени якої б не працювали чи не працюють на заводі. У нас практично немає безробіття — безробітні лише ті, хто не хоче працювати», – сказав він.
Болгарія історично має тісні зв’язки з Москвою, хоча вона є частиною Європейського Союзу та НАТО з початку 2000-х років. Минулого літа інформація про те, що Болгарія постачала зброю в Україну, спричинила фурор у політичних колах країни.
Згідно з оцінками уряду на основі зібраних у жовтні минулого року даних, прогнозований експорт зброї Болгарії зріс і перевищив 3 мільярди доларів, що приблизно в п’ять разів перевищує продажі за кордон у 2019 році.
Але це не єдина країна, яка тихо робить свій внесок у військові зусилля України. Люксембург постачає в Україну зброю, яка походить із Чехії. Посередники зі Сполучених Штатів у пошуках снарядів за готівку штурмують заводи в Боснії та Герцеговині, Сербії та Румунії. А Британія, згідно з документом, який отримало видання, сформувала для озброєння України секретну оперативну групу.
Важливість таких джерел зростає, оскільки Україна спалює боєприпаси з шаленою швидкістю, яка, за словами Єнса Столтенберга, генерального секретаря НАТО, у багато разів перевищує поточний рівень виробництва.
«Це надвзичайно напружує нашу оборонну промисловість», — додав він.
Щоб заповнити спорожнілі арсенали, Сполучені Штати збільшують власне виробництво артилерійських снарядів у шість разів. Але вони виготовляють переважно боєприпаси для гаубиць стандарту НАТО.
Після початку вторгнення минулого року Україна та її союзники почали скуповувати зброю радянського зразка всюди, де тільки могли її знайти. Згідно з документами, отриманими The Times, українські державні компанії просили брокерів в Америці та інших країнах про танки, гелікоптери, літаки та міномети.
Щоб задовольнити попит, потенційні постачальники з’явились буквально з усіх куточків світу. У червні минулого року чеський продавець зброї запропонував Україні боєприпаси та дюжину радянських штурмових літаків, виготовлених між 1984 і 1990 роками, приблизно за 185 мільйонів доларів.
За даними джерел, створена британським міністерством оборони секретна оперативна група зосереджувалася на отриманні боєприпасів радянського зразка. Це завдання ставало дедалі складнішим, адже війна триває, а великі постачальники вже вичерпали запаси.
У червні минулого року Велика Британія уклала угоду з Пакистаном про купівлю 40 тисяч артилерійських снарядів і ракет, виготовлених урядовою компанією Pakistan Ordnance Factories. Згідно з умовами угоди, Британія мала заплатити за покупку пакистанської зброї румунському брокеру.
У отриманих The Times офіційних документах йдетья, що зброя мала бути передана Пакистаном Британії без згадки про Україну.
Втім, угода провалилася через те, що пакистанський постачальник не зміг доставити боєприпаси, розповів Маріус Росу, керівник експорту румунського брокера Romtehnica.
Такі проблеми часто зустрічаються в угодах, які покладаються на брокерів і великих виробників. Росу зазначив, що його компанія не відправляє зброю в Україну. Однак він не виключає, що клієнти в інших країнах можуть купувати зброю у Romtehnica, а потім відправляти її в Україну.
«Це не наша проблема», — сказав він.
Бюрократичні лазівки дають болгарським посадовцям політичне прикриття, водночас підживлюючи військові зусилля України — хоча це прикриття не надто й завуальоване.
З часів занепаду Радянського Союзу збройна промисловість Болгарії відігравала особливу роль. Вона постачала зброю, зокрема, обом сторонам ірано-іракської війни та Лівії, а після розпаду Радянського Союзу — повстанцям в Анголі та Шрі-Ланці.
Навіть після того, як Болгарія приєдналася до Європейського Союзу та НАТО, її збройна промисловість продовжувала виробляти боєприпаси радянського калібру. Це стало в пригоді після того, як Сполучені Штати направили війська до Афганістану та Іраку. Американські союзники в цих країнах використовували зброю радянських часів, а боєприпаси для їх постачання Сполучені Штати купували в Болгарії.
Після початку громадянської війни в Сирії в 2011 році там також були помічені болгарські боєприпаси — ймовірно, вони використовувались як частина кампанії з озброєння угруповань, які воюють проти сирійського режиму.
Це призвело до протистояння Болгарії з Росією, яка підтримувала уряд президента Сирії Башара Асада. У 2015 році російські вбивці отруїли «Новачком» болгарського торговця зброєю, а болгарські збройові компанії сколихнула серія незрозумілих вибухів.
Збройовий завод у Костенці «Терем» також постраждав від випадкового вибуху у 2014 році, і досі є російською мішенню.
Полегшити Болгарії шлях до того, щоб стати основним постачальником в набоїв в Україну допомгли вибори, які вчасно нагодились.
Восени 2021 року, під час підготовки Росії до вторгнення, до влади прийшла нова партія, і Кирил Петков, прем’єр-міністр, який отримав освіту в Гарварді, вирішив, що настав момент, коли Болгарія може відвернутися від Росії та повернутися на Захід.
«Ми хотіли бути на правильному боці історії», — сказав він в інтерв’ю цього місяця.
Урядова коаліція Петкова включала історично дружню до Росії партію, яка не погоджувалася надсилати зброю в Україну, тож вони знайшли обхідний шлях, який дозволяв Болгарії офіційно заперечувати, що вона озброювала Україну: уряд схвалив експорт зброї до інших країн Європейського Союзу, зокрема до Польщі. А вже звідти зброя могла потрапляти в Україну без участі Болгарії.
Продажі набоїв зросли, заводи збільшили випуск. І вже невдовзі, за словами Петкова, болгарські боєприпаси становили третину українських поставок, сказав пан Петков.
Втім, уряд Петкова пішов у відставку вже за кілька місяців через розвал коаліцї.
Але на той імпульс вже був достатнім для продовження експорту навіть попри політичну критику противників допомоги Україні.
Мешканці, Сопоту кажуть, що після вторгнення в Україну завод працює шість днів на тиждень. І, визнають це жителі Сопота чи ні, але війна в Україні стала частиною їхнього повсякденного життя.