Владімір Путін впевнений, що він переможе в Україні, тому що він просто повинен. Він не лишив собі жодного іншого варіанту, розв’язавши війну, яку він оголосив битвою за саме існування Росії, за її національну ідентичність. З цією війною він зв’язав долю свого режиму. Це екзистенційна битва.
Можливо, саме тому він зосередився на тому, щоб переписати минуле і пережити теперішнє, ігноруючи майбутнє, - пише член редакційної ради Bloomberg Клара Ферреіра Маркес. На жаль для російського автократа, майбутнє часто пов’язане з сьогоденням у дуже неприємний спосіб. Яким би не був кінець його війни проти України (а однозначна перемога малоймовірна), важко уявити собі результат, згідно з яким Росію не уникали б і не ізолювали у подальші роки. Країну чекає майбутнє з товарами поганої якості і низькими стандартами безпеки, мізерними прямими іноземними інвестиціями і скороченням реальних доходів населення.
Поки що росіяни відмовляються звертати на це увагу. Російські соціологічні опитування не викликають довіри, як і будь-які подібні дослідження в автократичних системах. Але вони говорять про зростання підтримки уряду. 68% респондентів в липні сказали, що їхня країна рухається в правильному напрямку. Хоча в лютому таких було 52%. І справа не в тому, що сьогоднішні проблеми неочевидні. Проблема в тому, що більшість людей сподіваються, що все минеться, а песимізм щодо майбутнього скоротився.
Більшість росіян не очікують затримок чи скорочення зарплат, вони не бояться втрати роботи. Цікаво і те, що дуже невелика кількість росіян стежать за новинами з фронту. Це важливо, тому що означає, що суспільна підтримка війни конформістська, а не безумовна. Росіяни впевнені, що вони не заплатять за наслідки.
Путін не упустив цю деталь, дозволивши своїм громадянам бути глядачами у його війні. Він применшив вторгнення в сусідню країну з трьох сторін, називаючи його «спеціальною операцією». Також російська влада уникає оголошення масової мобілізації і використання призовників. Натомість Путін віддає перевагу залученню добровольців з віддалених регіонів, використанню найманців «Вагнера» і навіть відправці на поле битви злочинців. Не дивно, що пропаганда, яка була дуже гучною в перші місяці, зараз дещо притихла. Так росіянам навіть легше забути про війну взагалі.
Чи реальність нагадає про себе? Неминуче! Звісно, «економічна фортеця» витримала початковий шок. Санкціям потрібен час, щоб набрати обертів, а Росія була готова до їх запровадження завдяки рокам фіскальних обмежень. Крім того, Захід так і не зміг завдати удар по найбільш болючому місцю Москви - по російським енергоносіям. Натомість саме Москва тисне на Європу, скорочуючи поставки газу і продаючи нафту країнам Азії. ВВП РФ скоротився лише на 4% у другому кварталі. І це був перший повний квартал, який Росія прожила в умовах війни. Російські чиновники тепер говорять, що у підсумку за рік скорочення буде становити лише трохи більше 4%. І це значно менше падіння, ніж очікувалося спочатку, коли говорили про обвал російської економіки на 12%. Таке падіння було б найбільшим з часів розпаду СРСР.
Але всі ці новини не такі хороші, як можна було б подумати. Скорочення ВВП в другому кварталі все одно відкинуло економіку Росії до стану 2018 року. І не важливо, що в розрахунках применшується падіння стандартів життя. Рівень безробіття не збільшився, коли західні компанії пішли з Росії. Це дещо говорить про мізерні іноземні інвестиції, а також про роль компаній, які під тиском уряду віддають перевагу скороченню зарплат і робочих годин замість звільнення працівників. Зрештою, економічного болю не уникнути. Політолог Ілля Матвєєв підрахував, що в Росії від іноземного капіталу - прямо чи непрямо - залежать 5 мільйонів громадян. А це приблизно 12% від формальної кількості робочих рук в країні.
Автор погоджується з заступником голови Банку Росії Алєксєєм Заботкіним, що країна, зрештою, знайде нову довгострокову рівновагу. Але ця рівновага називається «стагнація». Росія експортує сировину. Але вона імпортує компоненти для широкого спектру індустрій: від аграрної промисловості до автомобілебудування. Більшість цих поставок походили з країн, які зараз Москва внесла в список ворогів. Запаси вичерпуються. А заміну буде важко знайти. Мережа McDonald’s колись була символом пострадянської відкритості Росії. Тепер на її місці з’явилася локальна мережа «Вкусно и Точка», але без картоплі фрі. У росіян все ще будуть автомобілі. Але замість Renault будуть «Москвичі». І подушки безпеки відійшли в минуле. А в сучасності попит формують лише державні закупівлі. «Аэрофлот» розбирає авіалайнери на запчастини.
В часи, коли економіки по всьому світі планують майбутнє без вуглецевих викидів (навіть Саудівська Аравія це робить), у Росії на нафту і газ буде припадати дедалі більша частина бюджету. Це посилить те, що Яніс Клюге з Німецького інституту міжнародних справ і безпеки назвав «асиметрією влади». Йдеться про здатність держави розподіляти ренту і вимагати виконання її вимог. Таким чином держава стає єдиним джерелом можливостей.
Також триває повільна, але впевнена ерозія системи освіти і досліджень. Все це - наслідки «відтоку мізків». Поки що ситуація мало чим відрізняється від кінця радянського періоду. Є чималі запаси твердої валюти і надлишок оптимізму чиновників. Цього тижня у Росії опублікували прогнози, в яких виключно позитивні сценарії були взяті за основу. Наприклад, в деяких оцінках потенційних підсумків 2022 року передбачається нереалістичне повернення старого статус-кво в продажах газу в Європу. Економістів, готовий оскаржити такі очікування, в Москві не знайшлося.
СРСР розпався через економічний крах, а не ідеологічний тиск. І як і у випадку протестів щодо пенсій у 2018 році, росіяни, зрештою, самі будуть готові протестувати і вимагати змін. Фортеця дасть тріщину. Захід повинен заохочувати це, зберігаючи єдиний фронт і зосереджуючись на кінцевій меті, а не на культурних війнах. Кремль може підтримувати роботу воєнної машини довго, перерозподіляючи фінанси, продаючи внутрішній борг і друкуючи гроші. Але на дворі не 1990-ті роки. Росіяни ігнорують реальність, тому що сподіваються, що криза буде короткою, як і всі кризи в минулому. Путін, відриваючись від реальності все більше, пропонує Росії «потьомкінське майбутнє», в якому ніхто не буде мати права визнати падіння стандартів життя, ізоляцію і технологічний регрес. Але, зрештою, у нього немає вибору. В росіян він є.