Варто визнати, що війна, яку Росія розв’язала проти України, доволі дивна. Теоретично росіяни можуть поїхати в Україну, якщо відкриють візу. Воюючі сторони нещодавно підписали угоди, покликані забезпечити експорт українського зерна.
Країни, які постачають Україні зброю, в цей же час платять Росії за енергоносії і мінеральні добрива, а отже фінансують російську війну. Важко уявити, щоб щось подібне відбувалося, наприклад, під час Другої світової війни, - пише в статті для Bloomberg Лєонід Бєршидській. Якщо ці заплутані відносини не достатньо шокують, тоді варто зауважити, що проголошені Росією цілі вторгнення і їхнє сприйняття зовні теж змінюється щомісяця.
З одного боку, Москва скоротила свої амбіції. Заради так званої «демілітаризації» і «денацифікації» України, Владімір Путін атакував сусідню країну на значно ширшій лінії фронту, ніж російська армія утримує сьогодні. Коли йому довелося відступити від Києва, Чернігова, Сум і вийти з частини Харківської області, цілі, які більше схожі на евфемізм до зміни режиму, відійшли на задній план. Наразі, напевне, неправильно їх навіть називати цілями. Оскільки їх неможливо досягти в осяжному майбутньому з тими ресурсами, які є в Кемля, слово «мрії», напевне, буде більш доречним.
З іншого боку, однак, російські амбіції, здається, розширилися. Спочатку Росія офіційно заявляла про намір захопити Донецьку і Луганську області в їх адміністративних кордонах. Тому що маріонеткові «народні республіки» нібито вважають ці території своїми. Але нещодавно міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров відверто заявив, що «географія змінилася», додавши, що Москва тепер зацікавлена в Херсонській і Запорізькій областях. Лавров фактично став єдиним російським чиновником, який більш-менш відкрито говорить про такі плани. Зважаючи на те, що на місцях проводиться підготовка до так званих «референдумів», його слова доводять, що Кремль планує анексувати окуповані території на українському півдні, а не залишити їх в сірій зоні, як це було з так званими «республіками» на Донбасі в 2015 році.
Найпростіший спосіб поєднати ці два протилежні вектори - це припустити, що, зазнавши поразки у спробі створити зменшену версію України (без Криму і Донбасу) під керівництвом підконтрольного Кремлю уряду, Путін вирішив окупувати значно більшу територію в якості «компенсації». Але дивна війна не піддається легким поясненням. Набагато більш вірогідніше, що будь-яке «планування» в Кремлі зараз має реакційний характер, а не стратегічний. Очікування російського режиму визначають події на полі битви. Кожна зміна воєнної ситуації породжує новий «план», який повинен допомогти Путіну проголосити перемогу. Коли виявилося, що російська армія не може захопити Київ чи інші міста на півночі України, Кремль зосередив свої сили на сході, окупувавши Луганську область на початку липня.
Однак, цей план зіштовхнувся з проблемою нестачі живої сили. Армії так званих «ДНР» і «ЛНР» зазнали нищівних втрат. А найбідніші регіони РФ вже відправили на війну більшість доступних рекрутів, готових підписати контракти про військову службу. На представників цих регіонів припадає основна маса смертей серед російських військових. Москва проводить «приховану мобілізацію» через Telegram-канали, пропонуючи працездатним чоловікам включно з в’язнями піти на війну в Україну за привабливу винагороду. Але це повільний і доволі сумнівний процес. Без більшої кількості піхотинців Росія не може піти в фронтальну атаку проти добре укріплених позицій ЗСУ біля Слов’янська і Краматорська, так як це було в Маріуполі і Сєвєродонецьку. І немає іншого очевидного сопособу завершити окупацію Донецької області.
В цей же час, Україна отримує дедалі потужніше озброєння від Заходу, яке дозволяє знищувати склади боєприпасів і командні центри на окупованій території, вбиваючи ще більше російських офіцерів. Під час інтерв’ю для головної російської пропагандистки Маргарити Симонян Лавров визнав, що вся ця зброя змінює розрахунки Кремля. Схоже, що увага Путіна тепер зосереджена на тому, щоб закріпити російські завоювання на півдні України, де українська армія погрожує почати потужний контрнаступ з метою повернути собі Херсон, також на сході, де ЗСУ знищують цілі поблизу Донецька. Відносно слабку російську групу сил на півдні останнім часом посилювали за допомогою артилерії і авіаційної підтримки.
Російський націоналіст і офіцер спецслужб Ігор Гіркін, який брав участь у війні проти України в 2014 році, заявив, що нинішній план Москви - це розбити українську армію на півдні, а потім почати наступ проти ослаблених українських сил на сході. Якщо Гіркін говорить правду, тоді це буде вже щонайменше третя велика зміна стратегії за п’ять місяців війни. І плани анексії через так звані «референдуми» непрямо підтверджують його твердження. Якщо Росія назве окуповані південні регіони України своєю територією ще до того, як відбудуться переговори про закінчення війни, це буде означати лише одне: Москва буде захищати цю територію, як свою власну.
Це буде сигнал Заходу, щоб він обережніше обирав зброю для відправки українській армії. Адміністрація Джо Байдена в США вже обмежила поставки ракет через побоювання, що це може призвести до початку Третьої світової війни. Теоретично анексія українського півдня може поширити російську ядерну парасольку на Херсонську область і частину Запорізької. Також такий крок заспокоїть колаборантів, що Росія не покине їх. І це заспокоєння потрібне через активність українських партизанів і українські погрози повернути контроль над втраченими територіями.
З усіх цих точок зору, формальна анексія відповідає оборонному мисленню. Якби Путін був все ще здатен атакувати, він би намагався захопити ще більше території включно з черговим обласним центром, а не намагався б проштовхнути мирну угоду на російських умовах. В такому випадку масивний наступ в Донецькій області вже почався б. Інститут дослідження війни (ISW) повідомив, що російська «оперативна пауза» закінчилася 15 липня. Але за два тижні російська армія не просунулася вперед.
«Тому зберегти те, що вдалося вхопити у перші хаотичні тижні вторгнення, - це тепер пріоритет для Кремля. Як не парадоксально, але розширення територіяльних амбіцій виявилося проявом відносної військової слабкості, а не сили. З цієї причини будь-які західні пошуки компромісів зараз не мають ніякого сенсу. Навіщо пропонувати Путіну хоча б щось, якщо він все більше готовий погодитися на менше (навіть якщо це «менше» схоже на «більше»)?», - робить висновок автор.
Старший науковий співробітник Інституту дослідження зовнішньої політики Роб Лі наголосив: «Відправною точкою кінця цієї війни буде зміна військового балансу сил, щоб Росія не могла далі наступати». Будь-які міркування про те, що ситуація наближається до цієї точки, поки що передчасні. Російській армії бракує солдатів, а її командування доволі погане. Але вона адаптується до нових обставин. А нове західне озброєння в руках України змінює політичне бачення в Кремлі. Російські сили будуть вести потужну оборону. Зрештою, та сторона, яка продемонструє кращу стійкість і бойовий дух, завоює південь, а потім і схід. Якщо це буде Росія, цілі Путіна знову зміняться в напрямку лютневих мрій. Якщо ж це буде Україна, Путін буде шукати новий спосіб привласнити ще менше, щоб проголосити себе переможцем. Очевидно, що запланована російська анексія - це спроба зупинити втрати у цій грі з дедалі меншим виграшем.