Нещодавні промови президента РФ Владіміра Путіна, які виправдовують вторгнення в Україну, можуть багато сказати про очільника Кремля, але вони також містять тривожні застереження для решти Європи. Європейські країни повинні прислухатися до цих попереджень, якщо не хочуть стати наступними жертвами імперських амбіцій російського президента, пише The Guardian.
Давно відомо, що Путін намагається повернути втрачене домінування РФ над країнами-сусідами. Він назвав розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття» і ці слова стали одними із його найбільш цитованих заяв.
У своїй нещодавній промові Путін заглибився в «історію», щоб знайти свої образи. Він заявив, що процеси, які призвели до втрати Росією території століття тому, мають бути зупинені. Путін вказав на те, що, за його словами, було «катастрофічними помилками» — визнання України республікою та територіальні поступки для припинення війни в 1918 році. Очільник Кремля нарікав на втрати навіть не Радянського Союзу, а Російської імперії.
У промові підкреслювалося, як необмежена влада і, можливо, відсутність достатньо сміливих інакодумців, які могли б не погодитися з ним, привели Путіна до його власної версії реальності – і він залучив до себе «новий апарат» прийняття рішень. Дивна вистава під час засідання Ради безпеки, де глава російської розвідки, здавалося, завмер від страху, поки Путін задавав йому запитання, була тривожною демонстрацією того, як дії Москви керуються ідеями та процесами, які не мають нічого спільного із Заходом.
Викривлений Путіним опис того, як деякі сусідні країни «здобули свою незалежність від РФ», спрямований на Україну. Путінське тлумачення історії може бути химерним для Заходу, але воно формує основу для поточних рішень Росії, і тому його не можна ігнорувати. Це, звичайно, не перший раз, коли Путін говорить такі речі. Але тепер він усунув сумніви в тому, що має намір діяти відповідно до своєї версії реальності.
Також немає жодних сумнівів, що Захід не зміг стримати Росію. Впевненість Москви останнім часом чітко проявляється у відкритому шантажі Європи щодо газопроводу «Північний потік-2» або в перевірці здатності знищити західні супутники. Тепер РФ майже не виправдовує свій останній акт агресії. У минулому менш самовпевнена Росія спробувала б зробити привід для військових дій більш переконливим.
Це нехтування репутацією, авторитетом і реакцією міжнародного співтовариства є ще одним тривожним свідченням того, що Росія не буде обмежена нормами та стандартами поведінки, які решта Європи сприймає як належне. Є мало підстав вважати, що Путін зупиниться на Україні. Російські «проекти договорів про гарантії безпеки» вимагають блокування впливу Заходу не лише на території колишнього Радянського Союзу, а й на країни Варшавського договору.
Це не означає, що Росію неможливо зупинити. У незліченних дослідженнях, що аналізують її амбіції та те, як РФ планувала приступити до їх реалізації, аналітики зазначали, що реальна та надійна військова сила Заходу і продемонстрована воля до її використання є важливим контрзаходом, який справді змушує Москву замислитися і відступити від агресії. Цей контрзахід Україні не запропонували, і тепер Росія активізувалася.
Заяви про те, що Захід допоможе Україні чинити опір в разі окупації Москва вже почула. Обіцянка продовжити підтримку України після вторгнення не є заміною реальної та відчутної допомоги, яка могла б запобігти агресії РФ.
Росія жорстоко придушує опір, бо знає, що це ефективно. Немає жодних підстав думати, що залякування мирного населення, яке спостерігається в Чечні та Сирії, не зачепить людей в Україні За деякими повідомленнями, Росія склала список осіб в Україні, які підлягають «покаранню». Це відповідає минулій практиці Москви в Польщі, країнах Балтії та інших європейських територіях, які вона окупувала в минулому столітті.
Ще не пізно зміцнити нову лінію оборони проти імперських амбіцій Путіна. Близькі до РФ держави терміново потребують допомоги від своїх західних союзників. Ця допомога має надходити не лише у формі ліквідації конкретних військових уразливих місць і прогалин, але й у присутності союзних сил – на основі успішного прикладу багатонаціональних батальйонів НАТО в країнах Балтії та Польщі, резюмує видання.
Цей раунд протистояння із Заходом Путін програв. Він хотів великої гри, розділу сфер впливу, уявляючи себе Сталіним у Ялті. А в результаті — просто вкрав пасочки у того, хто менший на зріст. Оруеллівський майже годинний спіч, який виглядав теоретичним обґрунтуванням для окупації всієї гидливо-ненависної Путіну України, поки що став прелюдією до пережовування раніше вже відкушеної частини нашої країни.
Та це був лише один із раундів. І ми маємо бути готові до всього…
Аналіз нових геополітичних реалій гарячими слідами — у статті Тетяни Силіної «Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України?».