Ще десять років тому більшість американських і європейських чиновників зі зневагою ставилися до зароджуваного партнерства між Китаєм і Росією. У західних столицях вважали, що показне зближення Росії з Китаєм приречене на провал, оскільки зв'язки між двома євразійськими гігантами завжди підриватимуться зростаючою силовою асиметрією на користь Китаю, недовірою між двома сусідами через низку історичних суперечок, а також культурною дистанцією між двома суспільствами та їхніми елітами.
Китай завжди цінуватиме свої зв'язки зі Сполученими Штатами та американськими союзниками вище за символічні стосунки з Росією, а Москва побоюватиметься зростаючого Пекіна і шукатиме противагу на Заході. І все ж цей скептицизм не дає змоги зважати на важливу і похмуру реальність: Китай і Росія зараз перебувають у міцніших відносинах, ніж будь-коли з 1950-х років, зазначає Foreign Affairs.
Зміцнення цього зв'язку між Росією і Китаєм — один із найважливіших геополітичних підсумків війни Путіна проти України. Багато в чому ця переорієнтація відбувається завдяки свідомим зусиллям Сі і Путіна, але вона також є побічним результатом поглиблення розколу між Заходом і обома країнами. Захід має бути готовим до тривалого періоду одночасної конфронтації з двома величезними державами, що володіють ядерною зброєю.
У спільній заяві, опублікованій 4 лютого 2022 року, Путін і Сі Цзіньпін охарактеризували відносини між двома країнами як "партнерство без обмежень". Ця фраза привернула велику увагу на Заході, особливо після того, як Путін розпочав повномасштабну війну в Україні лише 20 днів потому.
Однак партнерство, що поглиблюється, розпочалось не в лютому 2022 року. Після гіркого відчуження китайсько-радянського розколу, що тривав із 1960-х до 1980-х років, Китай і Росія стали ближчими з кількох прагматичних причин. Обидві сторони хотіли залишити в минулому територіальний конфлікт між ними.
Ідеологічна і політична сумісність між китайською партійною державою і дедалі авторитарнішою Росією також зросла. Лідери Пекіна і Москви утримуються від критики репресій усередині країн та поводження з національними меншинами. Ці теми зазвичай порушують західні партнери.
Росія твердо стала на бік Китаю в геополітичному протистоянні зі Сполученими Штатами. Допомога в підриві глобального панування США є важливою метою Росії, оскільки вона може прискорити перемогу у війні проти Заходу, яку, на думку Кремля, він веде.
Ця зміна у ставленні пояснює бажання Москви активізувати військове та технологічне співробітництво з Пекіном. Не дивно, що це зрушення лише посилило асиметрію, характерну для китайсько-російських відносин. Будучи більшою і технологічно розвиненою економікою, що підтримує прагматичні зв'язки із Заходом, Китай має більші можливості для укладення угод і набагато більшу кількість варіантів, ніж Росія, і його вплив на північного сусіда постійно зростає.
Зараз Росія вступає у васальну залежність від Китаю. Звичайно, така залежність не обов'язково означатиме повне і беззастережне підпорядкування. Північна Корея, яка залежить від Пекіна майже в усіх аспектах своєї безпеки та економіки, має певний простір для маневру. Сьогодні російський правитель готовий терпіти васальну залежність від держави, яка не загрожує російській ідентичності та не надто втручається у внутрішні справи, щоб протистояти Заходу, який Путін і його ідеологи зображують смертельною загрозою традиційним російським цінностям.
Жодна інша держава не може запропонувати Китаю так багато, як Росія, особливо зараз. Природні ресурси країни можуть допомогти китайській економіці. Проблема для Росії, звісно, полягає в тому, що торгівля з Китаєм дедалі частіше вестиметься за цінами, які диктує Пекін, і оплачуватиметься в юанях.
Дії Пекіна і Москви справді призводять до глибоких змін у світовому порядку, але вони не обов'язково ґрунтуються на ретельних стратегічних планах і чітко сформульованих баченнях. Проблема Заходу полягає в тому, що багато країн сприймають його лідера, Сполучені Штати, так само цинічно, як і Росію, завдяки сумнівній спадщині інтервенціонізму та вибіркової поваги до міжнародного права, яку має Вашингтон. Нещодавня підтримка США і Європою Ізраїлю в його війні в Газі, яка, як вважається, порушує деякі міжнародні норми, тільки зміцнила це сприйняття.
Можливо, Москва і Пекін ніколи не підпишуть офіційного союзу, але розвиток їхніх стосунків найближчими роками матиме дедалі більший вплив на світ і кидатиме виклик Заходу. Щоб змиритися з таким розвитком подій, західним політикам слід відмовитися від думки, що вони можуть вбити клин між Пекіном і Москвою.
Якщо тандем Китай-Росія збережеться, західні лідери повинні розробити довгострокову стратегію, яка допоможе зберегти мир і врахувати всі наслідки одночасного суперництва з Китаєм і Росією. Для початку Заходу необхідно знайти правильний баланс між стримуванням і запевненням Москви та Пекіна, щоб уникнути небезпечних ескалаційних ситуацій, що можуть виникнути внаслідок випадковостей, хибних уявлень і непорозумінь, вважає журнал Foreign Affairs.
Про те, на що варто звернути увагу офіційному Києву у відносинах з Пекіном читайте у статті Юлії Климишин "Що означає китайська мудрість під час війни в Україні?".