За показником науково-публікаційного імпакту, тобто впливу наукових досліджень на суспільство, корисність і цитованість наукових досліджень, Україна знаходилися на 225 місці у світі. При цьому за показником науково-публікаційної продуктивності наші науковці на 42 місці у світі. Це значить, що наукових результатів ми продукували достатньо багато, але їхня цитованість є дуже низькою, пише у своїй статті для ZN.UA Олександр Костюк.
«CША, Великобританія, Німеччина - саме так виглядає перша трійка країн-лідерів за науковим імпактом. Саме ці країни мають найвищий ВВП у світі. Бо економіка країни та науковий імпакт вчених тісно пов′язані. Це значить, що вкладаючи гроші у розвиток економіки, ми можемо сподіватися на результат лише тоді, коли будемо одночасно вкладати гроші і у нашу науку. Це називається інноваційною економікою», - підкреслює він.
Костюк зауважує, що з 2013 року витрати на економіку в Україні в перерахунку на долари США зменшились вдвічі, так само як і кількість вчених.
«Щодо мотивації молодого вченого бути у науці, то її правильно було б назвати «демотивацією», що не додає перспектив для підвищення якості наукових досліджень. Заробітна плата як академічних, так і університетських вчених, є нижчою за середню заробітну плату в країні (14,3 тис. грн.) на 30-40%», - зазначив експерт та додав, що наприклад, у Канаді зарплата професора дослідницького університету більш, ніж в двічі перевищу середню зарплату у країні.
«У сукупності, це робить нашу науку інертною, тобто нездатною до якісного розвитку міжнародної науково-дослідної співпраці, результатом якої мав би бути доступ до науково-дослідних грошей та наукові публікації з високим імпактом», - вказує він на наслідки такої ситуації.
Водночас після війни світова наукова спільнота може допомогти українським вченим у відновленні та подальшій розбудові системи наукових досліджень в країні.
Більше про те, «Як має розвиватися українська наука після війни» читайте в матеріалі Олександра Костюка.