Реформу фінансування медицини в Україні починають не з глибокого аналізу ситуації і прогнозів її наслідків, а одразу з практичних пропозицій.
Про це пише в своїй статті для ZN.UA Юлія Самаєва.
"Наприклад, уже з наступного року почнеться перехід системи охорони здоров'я на страхову модель. Уже з 2020-го страхова медицина має запрацювати повсюдно. Стартує реформа із запуску сімейної медицини "європейського зразка" на базі первинного рівня системи - поліклінік, амбулаторій і центрів медико-санітарної допомоги (ЦМСД). За словами реформаторів, українці зможуть вільно вибирати сімейного лікаря й педіатра для своїх дітей і підписувати з ним прямі угоди із чітко прописаним обсягом послуг, гарантованих і оплачених державою. У випадку, якщо пацієнта не задовольняє сімейний лікар, він зможе його поміняти, тому що прив'язку до місця проживання скасують", - йдеться в статті.
Як пояснює Самаєва, сімейні лікарі будуть забезпечувати первинну діагностику, за необхідності направляти на додаткові дослідження й до вузьких фахівців, а крім іншого, видавати довідки в дитячий садок, школу, басейн. Лікарі первинної ланки зможуть вибрати будь-яку організаційну форму роботи - ФОПи, поліклініки, амбулаторії і ЦМСД. Якщо сімейний лікар вирішить почати приватну практику, оплата надходитиме на його рахунок прямо, минаючи посередників. Технічним оператором перерахування бюджетних коштів стане спеціальне страхове агентство. Процедура ліцензування медичних практик буде прискорена, будівельні норми й санітарні правила (ДБН і СанПіН) для відкриття медичних практик будуть спрощені й гармонізовані з європейським законодавством. Буде скасована паперова звітність для лікарів первинної ланки. Їхня праця оплачуватиметься за нормативом (див. рис.) залежно від кількості укладених лікарем угод і дотримання медичних протоколів лікування й діагностики.
"Однак, за словами експертів, зараз реалізувати цю схему на практиці як мінімум складно, адже для того, щоб порахувати гарантований пакет медичних послуг, ми маємо розуміти, скільки система за рік на них витрачає зараз і що саме надає населенню. Але ми не маємо реальної статистики про кількість надаваних системою охорони здоров'я послуг. Ті дані, якими ми можемо зараз оперувати, складалися з урахуванням того, що держава оплачує лікарні ліжко-дні. І лікарні, щоб фінансування не скорочувалося, ці ліжко-дні штучно завищували. Поліклініки ж при складанні звітності з тих же "фінансових" міркувань намагалися "виконати план з консультацій". Звісно, маючи суму й не розуміючи, скільки за цю суму за фактом можемо надати медичних послуг, ми не можемо визначити ні вартості однієї послуги, ні їх загальної кількості. А головне, що це мають бути за послуги?", - пише автор.
Як писало DT.UA існування обов'язкового медичного страхування давно передбачено на рівні законодавства, але до цих пір не зроблені якісь кроки для його практичного впровадження. Відсутність диверсифікації публічних джерел фінансування є головною причиною хронічного недофінансування сфери охорони здоров'я. У багатьох країнах Європи за допомогою програм обов'язкового медичного страхування фінансується більше половини всіх витрат на охорону здоров'я: у Німеччині, Франції, Нідерландах, Чехії, Хорватії - близько трьох четвертих, в Бельгії, Естонії, Румунії - близько двох третіх, в Литві, Угорщині, Польщі - 55-60%.
Детальніше про стан української медицини читайте в статті Юлії Самаєвої "Ефект ноцебо" у свіжому випуску тижневика "Дзеркало тижня. Україна".