UA / RU
Підтримати ZN.ua

Військово-лікарська експертиза: працювати на совість

Обмежено придатні — велика проблема для армії

Автор: Алла Котляр

За посадою Олександр — фельдшер медпункту однієї з частин, що воює на сході країни. Частина його обов'язків — направлення бійців на військово-лікарську комісію (ВЛК) для визначення придатності до військової служби. В редакцію ZN.UA він звернувся, бо, за його словами, абсолютно не знає, «що робити з ситуаціями, коли людей з інвалідністю визнають «придатними» або «обмежено придатними» і вішають потім цих людей на частину». В результаті воювати за них, по суті, доводиться іншим. І це в тому числі, підриває моральний дух бійців.

Ми не називаємо частину і справжнє ім’я чоловіка, що зголосився дати інтерв’ю, оскільки, за словами Олександра, його батальйон тримає дуже важливу ділянку фронту. «І від мене багато залежить у плані допомоги бійцям, — каже він. — Однак про проблему знають усі, хто до цього процесу дотичний».

Читайте також: Мобілізація в Україні: з якими хворобами не призивають на військову службу

— Олександре, які функції виконує фельдшер медпункту військової частини?

— У бойовій армії функції — поняття досить умовне. Згідно із законом, фельдшер — це середній медичний персонал, начальник медпункту батальйону. По-правильному, він має просто виконувати накази лікаря й допомагати йому. Але в ситуації, яка є тепер, все дещо інакше. Зараз люди дуже часто виконують функції згідно зі своїми здібностями, а не лише посадовими обов’язками. Наприклад, хорошого реабілітолога ми забрали з посади гранатометника вже після 40 бойових виходів. На даний момент допомагає в реабілітації людей.

Оскільки я за досвідом і за фахом — лікар з достатньо великим стажем (13 років працював в анестезіології і реанімації, 10 останніх — в IT, але попередній досвід зараз дуже допомагає), то виконую функції і начмеда, коли його немає, причетний до організації процесу в цілому, евакуації, направлення на ВЛК та контролю людей, котрі туди їдуть, а також — результатів ВЛК.

— Як відбувається процес проходження бійцями ВЛК на придатність до військової служби? Які має етапи?

— ВЛК проходять з різних причин. Будь-яке проходження — виключно за направленням, підписаним командиром частини. Можна послати здорову людину, в якої нема довідки ВЛК, просто щоб зрозуміти, чи придатна вона до військової служби.

Поранені і хворі — це окремий процес. Їх ми направляємо на ВЛК зазвичай після того, як зрозуміємо, що ця людина не може виконувати бойових навантажень, або якщо є сумніви, що вона може це робити, аби зрозуміти, наскільки людина хвора. На фахову лікарську комісію ми направляємо для висновків, яких самостійно дати не можемо.

Етапи. Попередньо — це розуміння, навіщо цю людину направляти на ВЛК. Потім — формування запиту, підпис командира і направлення на ВЛК в один із регіональних ВЛК-пунктів. Вони є різні. Є центральні і є ті, що ближче до нас, але зазвичай не мають багато прав, наприклад списання. В такому разі вони направляють людину кудись іще.

Читайте також: Загальна мобілізація: чи можуть призвати чоловіка з вивихом плеча

— Яка картина з новомобілізованими?

— Новомобілізовані — це взагалі окрема історія. Часто буває, що привозять людей, які взагалі не проходили ВЛК. На початку вторгнення це було логічно — поки пройдеш ВЛК, ворог може значно просунутися. Тому спочатку людей посилали без ВЛК, та й люди самі йшли добровільно. Правда, із часом, виявлялися різні нюанси. Так на фронт потрапляли різні люди. І потім ніхто не знав, як їх позбутися: потрапити в армію значно легше, ніж потім із неї вийти.

Одна з головних проблем тут — те, що через сверблячку в дупі деяких особистостей, новомобілізованих часто не проводять через ВЛК взагалі. Наприклад, недавно до нас потрапила людина, котра за місяць до того перенесла інфаркт міокарда. Чоловік навіть почав проходити ВЛК, а потім його наказом погнали просто на «нуль», де він із цим мусив воювати. Один раз надів броник — і отримав нестабільну стенокардію. Слава богу, я знав, що з цим робити. Швидко зняли той броник, дали нітрогліцерин, зафіксували й наказом командира направили на ВЛК, щоб людину списали. Але ось таке свинство, коли до нас приїжджають люди, котрим абсолютно нічого робити в армії, страшенно вибішує всіх — і медичну службу, і бойову частину.

— Як щодо тих, хто отримав поранення і пройшов лікування? Яка тут картина? Чи є чіткі критерії, перелік захворювань, за якими людина визнається стовідсотково непридатною до військової служби? Якщо ні, то чим керується ВЛК?

— Щодо поранених, то тут проблема теж досить велика. Так, ВЛК має певні критерії, згідно з якими визначає «придатні/обмежено придатні/ непридатні». Але склянка води може бути як наполовину повною, так і наполовину порожньою. Якщо написати «незначно порушена функція» — отримаєш одне. А якщо те, що є по факту, — отримаєш зовсім інше. Якщо лікар отримує припис, що в нього не має бути непридатних більше за таку-то кількість, то він писатиме різну фігню. Боєць отримує на руки ВЛК, приїжджає в частину й каже, що не може служити. І ми бачимо, що справді не може. А за висновком ВЛК — може. І що нам із ним робити? Згідно з ВЛК, його треба судити й садити в тюрму, тому що він здоровий. А по факту — картина зовсім інша.

Була в мене така ситуація, коли людина приїхала на ВЛК, їй написали діагноз і поруч — «здоровий». А через тиждень людину з цим самим діагнозом плюс інші оперували в нейрохірургії, бо вона вже два місяці ходити не могла. Ми знайшли способи відправити чоловіка на лікування в госпіталь, зараз він проходить реабілітацію. В армію вже навряд чи зможе повернутися.

Або інший випадок — на ВЛК не побачили людину з розсіяним склерозом. Тому що в невропатолога — потік. Ходить, начебто спілкується — молодець, здоровий. Там темна історія. Чоловік навіщось приховав свій діагноз. Коли вже був поранений і захворювання почало прогресувати, ніхто не міг зрозуміти, що відбувається. Хтось думав: можливо, «косить». А потім виплив діагноз...

Це приклади байдужості та некваліфікованості конкретного лікаря. Якби на ВЛК сидів нормальний лікар, він побачив би конкретну проблему, і далі мало бути або списання, або лікування з наступним переоглядом.

Слава богу, на ВЛК одразу списується туберкульоз, якщо діагностують. Списуються гепатити С певного ступеня, якщо діагностують і визначають. Але навіть хлопців із ампутацією рук і ніг дуже часто навіщось не списують, а пишуть їм: «З переоглядом через шість місяців». Хоча ані рука, ані нога в них не відросте. І це лягає на частину, бо їх не можуть зовсім списати, хлопці перебувають у якомусь резерві, який абсолютно не можна використати. Всі все чудово розуміють. І воно зависає.

Я не знаю, як був зроблений цей перелік, але по травматології, на мій погляд, — найбільш похабно. Хлопець на відео, згідно з ВЛК, повністю придатний. Хотів би я посадити того, хто йому це написав, в окоп разом із ним, аби хлопець із тим пальцем доводив йому свою придатність. У хлопця, правда, виявився ще й псоріаз, тому йому зрештою дали «обмежену придатність» — те, що в даній ситуації і треба було писати з самого початку.

[pics_lr left="https://zn.ua/img/forall/u/495/25/97a3e930d768c14b2964e45975ef0909.jpg" ltitle="" right="https://zn.ua/img/forall/u/495/25/9bdbebccc643fd6172780d7d75031bc0.jpg" rtitle="undefined"]

— Як часто у своїй роботі ви бачите приклади, коли людей з явною інвалідністю визнають «придатними» або «обмежено придатними»? Що це за приклади?

— Щоб людям із явною інвалідністю писали «придатний», то такого нема. А ось «обмежена придатність» — це така широка річ, куди пхають абсолютно всіх. Якщо зрозуміло, що цій людині не можна написати «повністю придатний», але дуже хочеться або внутрішні накази не дають можливості написати «абсолютно непридатний», то тоді за якимись критеріями пишуть «обмежена придатність». І ми отримуємо людину з купою хронічних болячок, яка «обмежено придатна» і повинна служити. Зрозуміло, що не на «нулі». Тут, знову-таки, питання військової спеціальності. Навіть людина з ампутацією ніг може служити й бути корисною, якщо в неї є відповідна кваліфікація і якщо це штабна робота. Це можливо, але треба підходити з розумом. Бо якщо солдат має купу хронічних захворювань і при цьому мусить носити бронежилет і бігати на передовій, то це міна для тих, хто поруч із ним.

Якщо людина «обмежено придатна», то, теоретично, її не можна ставити на «нуль». Але на практиці, якщо в командира все відділення обмежено придатних, — що йому з ними робити? Так чи інакше, люди якимось чином намагаються воювати. Ті, які зовсім не можуть, — зовсім не можуть. Якщо для них є місце в тилу, вони його знаходять. А якщо місця немає, то ця людина нікуди не дінеться. Якихось резервних батальйонів для таких людей, по суті, немає. Ті, що є, — це насправді механізм перекидання людей з одного напрямку на інший. Потрапив у резервний батальйон, побув трохи в тилу і через деякий час воює на тій самій ділянці фронту, тільки трохи далі. Бо його пригнали туди на закриття якого-небудь прориву.

Тобто проблема «обмежено придатних» — зараз найбільша проблема армії. Їх неможливо з армії забрати. Неможливо кудись перевести, тому що кажуть: «У нас усі обмежено придатні. Куди ми всіх переведемо? Що хочете, те й робіть із ними». Але з обмежено придатними неможливо повноцінно воювати. Є такі, хто воює і свідомо на це йде — після операцій, із вирізаними наполовину легенями перебувають на «нулі» й не хочуть звідти йти. Просять, щоб їм вкололи знеболювальне, і воюють далі. Але ми не можемо вимагати такого від усіх. Навіть ті, хто понад силу хоче воювати, далеко не завжди і не все можуть. Реально в певних обставинах вони можуть стати бідою для своїх побратимів.

Це проблема, мені здається, загальна, суспільна. З якою ніхто нічого до пуття не робить. Ми гасимо тільки там, де вже горить, на рівні частини. Коли бачимо, що зовсім усе погано, шукаємо якісь обхідні шляхи, кудись переводимо, тричі направляємо на ВЛК, щоб написали хоч якісь обмеження. Бо, з погляду командира, якщо в нього «штатка» заповнена придатними, навіть коли вони кульгають на обидві ноги, він змушений воювати з усіма ними. Інакше це буде невиконанням наказу. А коли приїжджають люди, які, фактично, повноцінно воювати не в змозі, то це величезна проблема.

Досить показовий приклад. Був у нас боєць із хворобою Рейно (характеризується симетричними двосторонніми нападоподібними спазмами артерій пальців кисті, рідше — стоп і проявляється блідістю, болями та парестезіями. — А.К.). Слава богу, ми змогли його позбутися ще до того, як батальйон поїхав на «нуль». Але це була ціла історія. Йому навіть «обмежену придатність» спочатку не писали. Людина реально не може носити берців, кульгає на обидві ноги, операція, рани гнояться. Врешті-решт написали «обмежену придатність». Питають: що він може робити? Може сидіти й дивитись на небо. Якщо вам такі потрібні, то робіть для них спеціальні загони ППО, вони будуть сидіти й дивитись на небо. Оддалік бойових дій.

Усе це потребує великої ревізії. На даний момент це велика образа для бійців, які реально постраждали, поранені, віддали своє здоров’я, а потім їх просто футболять, кажучи, що вони можуть воювати і просто «косять». Самі розумієте, як такі речі можуть впливати на моральний дух бійців.

Читайте також: Відстрочка від призову: чи має на неї право військовозобов'язаний після операції

— Що, на вашу думку, можна робити з цією проблемою? Системно. Бо, з одного боку, добровольці майже всі пішли в першу хвилю і зараз їм потрібна ротація, заміна. А охочих на заміну вже значно менше. Тому часто буває, як то кажуть, кого схопили і хто не відмазався — того й відправили. З іншого — зрозуміло, що такі вояки — тягар.

— У плані системної роботи, треба просто чесно проводити ВЛК. Не більше й не менше. Нехай людей приїде менше, але щоб вони були базово боєздатними. Бо ми втрачаємо просто море часу медичної частини, обтяжуємо цим командування і ті ж таки ВЛК, коли по два-три рази змушені направляти туди одних і тих самих людей. А потім, коли отримуємо «обмежену придатність», змушені придумувати взагалі невідомо що, бо ні служити ці люди до пуття не можуть, ні списати їх не можна. Це ніяк не сприяє ані моральному духу, ані боєздатності. З одного боку, це дуже непрофесійний підхід. З іншого — можливо, в деяких моментах відверто корупційний. Коли думають не про справу, а про те, щоб на дірках у законодавстві заробити для себе великі суми.

Починати треба з базової чесності. Прямо зараз потрібно ставити питання про ревізію всіх тих положень, які були раніше. У дуже стислі терміни.

Наприклад, у нас величезна проблема з контузіями. Контузія — не таке поранення, яке видно зразу. Нема осколка, не тече кров. Спочатку багато кому здається, що це взагалі не проблема. І контужених навіть не відправляють з позиції. Часто це й неможливо, бо якщо контужене все відділення, то всіх не відправиш. Не всі й хочуть.

Але тих, про кого заявили, дуже часто футболять на першій же лінії. Кажуть — посидь п’ять днів на своєму ППД (пункт постійної дислокації. — А.К.), і все буде гаразд. Результат — потім ці люди лікуються вже з логоневрозами, втрачають боєздатність на досить серйозному рівні, отримують психічні розлади. І з часом це буде посилюватись. А якби таким контуженим вчасно, у перші години або хоча б дні, було надано кваліфіковану допомогу певними препаратами, то після 5–7 днів лікування вони б повернулися.

Багато застарілих алгоритмів, починаючи з мирного часу, коли такої кількості проблем просто не було. Зрозуміло, що система зараз орієнтована виключно на поранених. Та й то — зовсім не на всіх, якщо брати до уваги випадки з контузіями. І практично не орієнтована на соматичних хворих.

Якщо до нас в армію призвали купу людей з величезною кількістю хронічних болячок, то це переважно стає проблемою цієї людини та медчастини. Питання, як людина з хронічним остеохондрозом має безперервно носити бронежилет, не ставиться взагалі. При потребі знеболюємо прямо на позиціях. Колемо «знеболи» постійно. У лікарню практично не можна покласти. Це вже без ВЛК. Кладеться тільки таке, що вже не може ні стояти, ні сидіти.

— Чого наразі більше, на вашу думку, — самоцензури, так би мовити, тих, хто працює у ВЛК (людський фактор), чи вказівок згори і проблеми застарілих алгоритмів?

— Залежить від ситуації. Але те, що я бачу, дуже часто — це накази згори. Є статистика втрат. Аби її якось зменшити, ідуть на такі речі, щоб хоч щось, та на фронт повернулось. Але так бути не повинно. Бо у фіналі це на користь не піде все одно.

Армія — не відстійник. Якщо в когось є ідея засунути на фронт хронічних алкоголіків, із психічними проблемами, і він вважає, що ці люди можуть принести хоч якусь користь, то це не так. Насправді просто інші люди будуть воювати і за цих також. Гинути за них, витягуючи їх з-під обстрілів, коли в них влучатиме. Якщо ми не російська армія, яка працює із «заградотрядами», то ми нічого не можемо зробити з такими людьми. Якщо вони підуть на «нуль», а частина їх туди йде, і будуть там напиватися (а впіймати за руку не завжди можна), то потім викличуть на себе вогонь. Просто тому, що така людина десь ходитиме, буде абсолютно некерованою. У справнжніх командирів для таких людей припасені досить жорсткі методи, які мають мало спільного з правами людини, але багато — з бойовими завданнями. І це виправдано, бо рятує життя інших людей. Але якщо такі люди сюди потраплятимуть, це значно покращить процес. Таких людей можна мобілізувати в будбати, щоб вони щось копали.

Просто треба робити свою роботу на совість.

Про те, як має проходити ВЛК, та сценарії відповідно до її висновків щодо придатності можна прочитати тут.

Більше статей Алли Котляр читайте за посиланням.