Українці – дуже терплячі. І в хорошому, і в поганому сенсі слова. Терпіння – один із способів проходити крізь проблему так, щоб вона не розчавила. Хтось влився в якісь соціальні рухи, а хтось просто зайнявся власним життям. Те, що відбувається сьогодні, можна назвати наслідками тривалого стресу, будь-яких серйозних соціальних змін. Зовсім інша ситуація, її причини і приводи, але все ж, напевно, нинішній період можна порівняти з тим, що було в 1995-1996 роках, коли все вже сталося, все розвалилося, грошей немає, але люди вже почали щось робити, долати наслідки.
Про це в інтерв'ю для DT.UA сказала Галина Пилягіна, завкафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології НМАПО ім. П. Шупика, доктор медичних наук, професор. На її думку, зараз відбувається те ж саме, і ця тенденція почала проявлятися з середини 2016 року.
"З одного боку, ми продовжуємо виживати. З іншого – зараз з'явилося багато можливостей, роби – і результат буде. З третьої – є багато споживацтва, коли люди вважають себе соціальними жертвами. Але це пов'язано, швидше, з внутрішньою, паразитарною позицією конкретної людини, - зазначає психіатр. - Такі люди були і будуть завжди. Просто з доступністю інформації з'явилося більше приводів для заздрощів. Але у нас різні люди. Багато дуже гарних".
Професор вважає, що так звану Велику Криву можна пройти шляхом самоорганізації.
"Це закон розвитку живих систем, і добре, що на ці закони не впливає ні передвиборча кампанія, ні ожеледь. Я думаю, чергову точку біфуркації ми пройшли в 2014-2015 роках. Зараз з'являються ознаки стабілізації. Звичайно, ми живемо в непередбачуваному турбулентному середовищі. І це викликає в нас дуже велике внутрішнє напруження. Але це не дистрес - це початок майбутнього, те, що народжується і розвивається своїм не дуже передбачуваним шляхом", - наголошує співрозмовниця.
Детальніше про стан українського суспільства читайте в матеріалі Алли Котляр "...Через Велику Криву" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".