Україна йде від Росії. Іде, тому що бачить у Росії відображення своїх власних гріхів, яких хоче позбутися, - несправедливості, самодурства, раболіпства, брехні, сп'яніння сильного, безсилля слабкого. Росія зліпила з цих гріхів новий іконостас і молиться на нього. Це її право і її вибір. Імперії завжди мають можливість зазирнути в безодню й сказати: це не безодня, це просто особливий шлях. Україна ж не імперія, для неї путінська Росія, з її брехнею, війною, лицемірством, - це безодня. І вона від цієї безодні йде.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Олександр Щерба. На його думку, не Україна відкололася від Росії, а Росія відкололася від правди. Відкололася багатократно й незворотньо.
"Найбільш пам'ятно - коли несамовито, зі сльозами щастя святкувала кримський тріумф над беззахисною Україною. І коли радісно повірила останкінським брехунам та кремлівському батькові брехні. І коли у Вербну неділю 2014 р. православний росіянин Ігор Гіркін, за його власними словами, "покрошил" православного українця Геннадія Біліченка, проливши тим самим першу кров на Донбасі, а майбутній "прем'єр-міністр "ДНР", православний росіянин Олександр Бородай, привітав його в перехопленій СБУ й почутій усією Україною розмові: молодець, мовляв, добре відзначив світле свято. Якщо хтось шукатиме поворотний пункт у відносинах українців та росіян, нехай шукає в тій Вербній неділі, з якої почалася війна", - зазначає автор.
Детальніше про пошук шляхів цивілізації читайте у статті Олександра Щерби "Україна, церква і світ після правди" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".