Українські жінки розповідають світові про біль, страх та втечу від війни в Україні. У відеоролику “У мене був дім. Жінки на війні” жінки звернулися до світу.
Це заклик до міжнародної спільноти — спільним силами змінити безжальні та криваві реалії, в яких сьогодні живуть українці в умовах війни Росії проти України.
Героїні відео розповідають про те, як вимушено втікали від війни, як прощалися з близькими, як втратили друзів та коханих, про жахливі звірства і знущання росіян над жінками, про життя в умовах окупації.
Наприклад, для Катерини з Києва війна обернулася особистим горем, вона втратила чоловіка, з яким мріяла створити сім'ю. Нині вона служить парамедиком у лавах військових: “Моя війна почалася після смерті кількох знайомих. Новим сенсом вона сповнилася, коли 5 березня у спробі звільнити Маріуполь загинув мій коханий. Його вбили росіяни, але перед цим він встиг підбити танк” .
Юлія з Ірпеня вибралася із справжнього пекла. Каже у першу чергу окупанти вбивали усіх чоловіків, а потім бралися за вчителів та вихователів садочків. Вони мали поіменні списки жителів, полювали на інтелігенцію, а ще ґвалтували дівчат: “Через зґвалтування ці солдати хочуть продемонструвати свою владу. Дуже часто військові зґвалтування є публічними. Як наприклад той 11-річний хлопчик, якого зґвалтували на очах у його матері. Часто це групова наруга, що триває кілька разів.”.
Ініціаторка проєкту — американська підприємиця, інвесторка та борчиня за права жінок Єва Блейсделл (відома як Lady Rocket). Єва закликає зробити голос українського жіноцтва настільки гучним, аби його почули в усьому світі.
Ідея, сценарій та втілення - польська продакшн-студія “lazy eight”, українська комунікаційна агенція UK communications, режисерка Ріта Кузьміна та консультантка з комунікацій Оксана Купер.
Історія кожної героїні відео — реальна, сповнена болю і особистих трагедій, але всі вони єдині у заклику до світової спільноти - підтримати Україну, надати озброєння, бути сміливішими, як українські воїни.
“Всі вони реальні, у кожної героїні — свій досвід і своя трагедія. До того ж нам було важливо, аби жінки були морально готові до розмов на камеру - щоб не травмувати їх ще більше. І, за потреби, дотримуватись конфіденційності. Це крик душі, відверта розмова, заклик. Але із повагою до пережитого досвіду та болю кожної”, — розповіла комунікаційниця PR-агенції UK communications Юлія Бєглєцова.
Репортери та фотографи The New York Times провели у Бучі близько тижня, записавши свідчення очевидців звірств росіян. Наклавши відзнятий матеріал на карту місцевості, вони склали карту вбивств мирних жителів.