Весь накопичений за довгі роки масив соціальних конфліктів в Україні схожий на поклади бурштину, а сама країна схожа на УРСР, яка вийшла зі складу Радянського Союзу, тільки проблеми у соціальному середовищі залишилися тими ж. При цьому Україна та її влада відверто не можуть зрозуміти один одного. Про це у своїй статті для DT.UA пише соціальний психолог Олег Покальчук.
Автор стверджує, що така ситуація склалася тільки через те, що століттями українська національна свідомість розвивалася у певному напрямі.
"Національна самосвідомість українців кілька століть поспіль формувалася на векторній парі "пани - народ". (Виняток - Запорізька Січ зі своєю особливою соціальною етикою. Але цей професійний військовий стан зазнав військової та політичної поразки, розділившись у результаті на непримиренних (Задунайська Січ) і колаборантів цариці Катерини, зрештою -тих-таки панів-дворян.) Баланс цієї співзалежності досить довго був соціальним ідеалом. Думки про звільнення від панів, коли ті чимдалі безглуздіше копіювали петербурзьке дворянство, попри свою визначену функцію місцевого самоврядування, дістали поширення у формулі "У своїм краю панувати не дамо нікому" і відсилання до "козацького роду" як архетипу-мотиватора. Тобто базова програмна вимога: багатих ліквідувати й справедливо збагатитися самим за рахунок спецконфіскацій і репарацій", – пише Покальчук.
Таким чином, зазначає автор, навіть ті люди, які відкидають все радянське, у глибині душі мріють про якийсь аналог УРСР – справедливості заради, додає автор, УРСР зразка 1920-1930-х років, з українізацією та деякою "соціальною справедливістю".
Детальніше про те, чому серед прошарку української інтелігенції переважає потяг до "радянського минулого" та чи є можливість подолати глибоку соціальну кризу в країні, читайте в матеріалі Олега Покальчука "Назад в УРСР" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".