Професійні українські військові та добровольці фактично стали жертвами «війни на два фронти». Загальна чисельність та потужність українських військових зростає, але викладачі, архітектори, медсестри, студенти та лікарі продовжують поповнювати лави добровольців. Вони визнають, що війна в Донбасі - це боротьба за існування України. Однак, покидаючи зону бойових дій, українські солдати змушені брати участь «у новій війні» та вести боротьбу з бюрократією та іншого роду тяганиною, яка залишилася «у спадок» від Радянського Союзу, пише Atlantic Council.
Досить часто українські солдати не отримують необхідної підтримки, яка їм вкрай потрібна для подальшої реінтеграції у цивільне життя.
Військова служба часто вимагає від українських солдатів «принесення в жертву» свого професійного та сімейного життя, а також здоров’я.
Якщо вірити статистиці, серед українських ветеранів спостерігається досить високий показник самогубств. Сьогодні 70% жінок, які служили на фронті, розлучені.
Українським ветеранам часто відмовляють у виплатах та працевлаштуванні через соціальну дискримінацію, адже російська дезінформація зображає українських солдатів жорстокими злочинцями. Соціальні служби фактично «відбирають» дітей в українських жінок-ветеранів, вказуючи на те, що жінки ризикують власним життям на фронті.
Ситуація, з якою зіштовхнулися українські ветерани в сучасній Україні – це не просто «чергова непримітна історія».
Реінтеграція ветеранів має бути пріоритетом для українського уряду, держав-союзників України та партнерів з НАТО, принаймні з трьох критичних причин: перемога у війні, демократизація та можливість досягнення довгоочікуваного миру.
Надійна система догляду за ветеранами сприяє розвитку професіоналізму у військовій галузі.
Багато професійних солдатів сьогодні вступають до лав армії, оскільки у них мало можливостей для працевлаштування. Тоді як добровольці зазвичай йдуть на короткочасну військову службу, щоб мати можливість повернутися додому і зберегти свою «цивільну роботу».
Якби український уряд належним чином турбувався про власних солдатів, тоді б українці почали вважати військову службу насправді гідною професією.
Водночас будь-яке покращення турботи про військових неабияк збільшить загальну боєздатність України.
Догляд за ветеранами також має вирішальне значення для демократизації України - процесу, який стосується не лише політичного аспекту.
Йдеться і про загальну культуру державної служби, адже уряд в першу чергу повинен служити інтересам та потребам своїх громадян.
Сучасна українська система турботи про ветеранів базується на радянських цінностях та принципах, де держава турбується лише про власну загальну міцність та служить інтересам владної верхівки та олігархів.
Гарним початком для реформування культури державної служби може стати реальна турбота про громадян, які ризикують власним життям заради безпеки та процвітання України.
Турбота про ветеранів має стати одним із ключових зобов’язань адміністрації українського президента.
Основою довготривалого мирного врегулювання конфлікту в Донбасі є успішне роззброєння, демобілізація та реінтеграція учасників бойових дій. Україна має всі можливості для запровадження належної системи реінтеграції учасників бойових дій.
Уряд України повинен розробити стратегію надання допомоги ветеранам, яка повинна включати не лише пільги та субсидії, які є «відростками радянської системи». Нова стратегія повинна включати більш надійні послуги.
Військовослужбовці потребують доступу до надання психологічної реабілітації, доступ до освіти та дієвої допомоги служб зайнятості, що дозволить їм стати продуктивними членами суспільства.
Основною метою цієї стратегії має бути припинення «маргіналізації ветеранів» та надання їм необхідних ресурсів та підтримки для того, щоб вони змогли стати лідерами власних громад.
Сьогодні в децентралізованій системі державного управління України майже всі державні послуги ветеранам надаються на місцевому рівні. Міністерство у справах ветеранів повинно провести моніторинг обслуговування та надання послуг місцевими органами влади, що дозволить перевірити, чи відповідає національна політика місцевому рівню.
Також важливо досягнути і гендерної рівності. Жінки та чоловіки ветерани мають різні потреби у послугах, і жінки-ветерани, як правило, повертаючись додому, зіштовхуються ще з вищим рівнем соціальної дискримінації та бар'єрами для працевлаштування. При тому, що українські жінки на фронті часто служать на бойових позиціях, хоча «на папері» їм це заборонено робити.
Догляд за ветеранами в Україні повинен визнавати всі заслуги жінок, а не керуватися міфом, що жінки перебувають на фронті лише на допоміжних ролях.
Міністерству у справах ветеранів потрібно створити офіс стратегічного партнерства.
Уряд України повинен боротися з дезінформацією, спрямованою на українських ветеранів, яка підживлює соціальну недовіру та зміцнює позиції Росії в конфлікті в Донбасі.
Російська пропаганда змальовує українських військових злочинцями та допомагає сіяти суспільний страх, вселяючи ідею, що війна робить суспільство жорстоким.
Національна медіа та освітня кампанія повинна підкреслювати те, що українські військові боряться за мирне майбутнє України, беручи на себе весь тягар війни.
Також українська еліта повинна утриматись від політизації ветеранів та припинити використання військових у своїх «політичних іграх».
Навіть у Сполучених Штатах, де політика є сильно поляризованою, справи ветеранів залишаються «на нейтральній території», віддаленій від надмірної політизації, це також має стати метою України, резюмує Atlantic Council.