Якщо комусь цікаво, наскільки потужна сила європейської мрії зараз, йому варто їхати не в Париж і не в Рим, не в Брюсель і не в Берлін. Варто їхати в Київ.
«Минулого жовтня я відвідав місто, де спілкувався з молодими й амбітними українцями. Вони розповіли мені про найбільшу мрію своєї країни - стати членом Євросоюзу. Для цих молодих людей ЄС став синонімом демократії і свободи, прогресу і процвітання. Коли я сказав їм, що більшість студентів у моїй рідній країні - Нідерландах - вважають ЄС нудним і бюрократичним, вони не повірили. В останні кілька тижнів я багато думав про цих українських студентів. Вони і їхні співвітчизники готові померти за те, що ми сприймаємо як належне», - пише на сторінках The Atlantic нідерландський письменник і філософ Рютгер Брегман.
З початку російського вторгнення в лютому мільйони українці пішли захищати не лише свою країну, а й Європу. Вони стали для ЄС потужним нагадуванням, чому ця організація взагалі була заснована. Після Другої світової війни з’явилося усвідомлення, що нам потрібно співпрацювати. Нашим гаслом стали слова «Ніколи більше». Те, що почалося як Європейська спільнота з вугілля і сталі, переросло в сучасний Євросоюз. Але як же швидко європейці звикли до нього.
«Кожна віха розвитку цивілізації починається як утопічний ідеал. Але щойно мрія стає реальністю, ми забуваємо, на скільки неймовірними ці зміни здавалися колись. А ті, хто забуває, стають самовдоволеними. Саме так союз з 28 країн (яких тепер залишилося 27) почав відходити від власних ідеалів», - пише нідерландський філософ.
Він звинувачує Європу в тому, що вона проповідувала права людини, нехтуючи права біженців на своїх кордонах. Вона запроваджувала жорсткі заходи ощадливості в той час, коли гостро були потрібні інвестиції. В Північній Європі лідери втратили відчуття солідарності з колегами на півдні. А на півдні демократію поставили на паузу. Ось що буває, якщо сприймати ЄС виключно як економічний проект, а не об’єднання зі спільними цінностями.
«Ми чули, як німецькі політики жаліються на ледачих греків, хоча насправді у греків найдовший у Європі робочий тиждень. Ми чули, як нідерландські політики буркотіли, що південні країни повинні збирати більше податків, хоча насправді Нідерланди - найбільший податковий офшор у світі. І ми чули, як британці скаржилися на абсолютно все, аж поки вони не пішли геть», - йдеться в статті.
Але все ж саме у роки після європейської боргової кризи десятиліття тому дух часу почав змінюватися, нагадуючи Європі про її ідеали й потенціал. Найбільше це було помітно у боротьбі з глобальним потеплінням. 16-річна школярка Грета Тунберг почала одиночний протест біля парламенту Швеції, після чого зародився цілий рух. Так питання зміни клімату опинилося в епіцентрі всіх виборчих кампаній у Європі.
Разом з тим, Брегман вказує на європейські помилки. Зокрема, континент став залежним від дешевого російського газу, занедбав свою оборону й надто часто звинувачував «єврократів» у Брюсселі у всіх провалах політики на національному рівні. Разом з тим, є причина, чому більшість молодих британців не хотіли, щоб їхня країна виходила з ЄС. А зараз хотіли б повернутися. Є причина, чому українські студенти вже багато років мріють, що їхня країна вступить до ЄС.
Нове покоління усвідомлює, що Європа може і повинна стати орієнтиром для світу. Що ера безоглядної ощадливості скінчилися і тепер потрібно розпочати масштабне інвестування. Що потрібна солідарність між багатими і бідними, молодими й старими, північчю і півднем, сходом і заходом. Що немає неминучої потреби йти на поступки національним суверенітетом заради європейської інтеграції. Просто країни Європи стають сильнішими, якщо будуть працювати разом. Надзвичайний прогрес континенту в боротьбі зі змінами клімату ілюструє не лише європейську вправність у встановленні стандартів і тонкому налаштуванні правил, а й європейські цінності й здатність інвестувати, бути солідарними й співпрацювати.
Варто також пам’ятати, що російське вторгнення в Україну у 2014 році й анексія Криму почалися після того, як Київ підписав угоду про асоціацію з ЄС. Українці постали перед простим вибором: або диктаторська модель Путіна, або демократична модель Євросоюзу. Вибір був очевидний. До 2014 року український експорт був однаковим: що до ЄС, що до Росії. В подальші роки експорт в ЄС подвоївся, а в РФ - атрофувався. Дедалі більше українців відвідали європейські країни, тому що необхідності відкривати візи більше не було. Одним словом, Україна обрала Європу. І Путін вирішив, що це неприйнятно.
«Тепер настав час нам обрати Україну. Так, зазвичай шлях до членства в ЄС довгий і складний, і на це є причини. Але зараз не нормальні часи. Мільйони сміливих українців вдихнули життя в європейські ідеали: в свободу, демократію і співпрацю, - заплативши за це своїми життями», - пише автор.
Він наголошує, що європейські цінності й принципи зобов’яють континент відмовитися від імпорту російського газу якомога швидше, а також підтримати Україну в її битві за незалежність всіма можливими способами, приймати біженців і запустити «План Маршалла» для відбудови України, коли війна скінчиться.
«Нарешті, ми повинні відкрити двері перед Україною, щоб вона вступила в ЄС. В темні часи війни одне можна сказати напевне: українське майбутнє в Європі. Наше спільне майбутнє в Європі. Як американець би сказав: «Ich bin ein Europäer»», - наголошує нідерландський філософ, натякаючи на відомі слова президента США Джона Кеннеді, який в 1963 році німецькою мовою назвав себе «берлінцем» під час промови біля Берлінської стіни.