Олександра Грищенка схопили, катували і мало не стратили через акваріумну рибку. Хірург-ветеринар хотів покинути захоплений російськими силами Луганськ у липні 2014 року. Але спочатку вирішив відвідати свою клініку.
"У нас там був маленький акваріум. І рибок не годували кілька днів. Вони помирали з голоду", - розповів Грищенко журналістам The Times.
Озброєні бойовики схопили ветеринара, вимагали показати документи, які він лишив вдома. Один з нападників поводився все агресивніше, звинуватив луганчанина в шпигунстві і наказав сісти в машину.
"Не було причин тікати. Я був невинен. Тому я поїхав з ним", - розповів Грищенко.
Так він став одним із сотень людей, незаконно замкнених у підвалах і тюрмах у підконтрольних російським силам регіонах Донбасу, де з квітня 2014 року триває війна. Багато з тих, хто досі лишаються в ув'язненні, стають жертвами примусової праці, публічного приниження, побиття, сексуального насильства і тортур. Грищенку вдалося звільнитися перед самісінькою стратою. Він покинув Донбас і переїхав у Київ. Через три роки після того 56-річний ветеринар здався журналістам The Times чемним і спокійним. Але спогади про біль, печаль і виснаження нікуди не зникли. Він розповів, що в той день, коли його затримали біля ветеринарної клініки один з бойовиків взяв його телефон і гортав фото, серед яких знайшов знімки з проукраїнських демонстрацій. Тоді терорист криво усміхнувся і сказав, що цього вже достатньо, щоб розстріляти Грищенка, але додав, що передасть його "контр-терористичному підрозділу".
Грищенка кинули в підвал гуртожитку, де тримали ще близько 20 людей.
"В одного чоловіка лице було повністю порізане. Інший лежав на підлозі скалічений побиттями. В кімнаті смерділо потом і лайном", - пригадує ветеринар.
Через кілька годин бойовики повернулися і забрали Грищенка в кімнату, де терорист на прізвисько "Бетмен" катував людей. Грищенка побили, а потім душили мотузкою до тих пір, поки він не втратив свідомість. Терорист, який його катував, мав прізвисько "Маньяк". Він кричав: "Визнай, що ти довбаний шпигун!".
Пізніше, не змігши вибити з Грищенка зізнання в шпигунстві, його роздягли, прив'язали до стола і побили. "Маньяк" зламав ветеринару усі пальці, а потім зрізав шкіру між ними скальпелем. Того вечора його прикували наручниками до стільця поруч з іншими схопленими людьми.
"Це було жахливо. Наручники стискали мої руки так сильно, що вони посиніли. Охоронець відмовлявся ослабити їх впродовж двох днів", - пригадує Грищенко.
Він провів у підвалі чотири місяці, за які йому лише один раз дозволили помитися. "Маньяк" часто влаштовував побої. Перебої з електропостачанням не рідко лишали в'язнів у повній темряві. Грищенко бачив, як одного зі схоплених забили до смерті. Також він розповів, що бачив ув'язнених дівчат-підлітків, яких бойовики використовували як сексуальних рабинь на фронті.
Одного ранку Грищенка і інших завантажили в автобус і відвезли на околиці міста.
"Вони хотіли нас знищити. Ми надто багато бачили", - пояснив ветеринар.
Але інше угруповання бойовиків атакувало охоронців. Грищенко зміг втекти і сховатися разом з кількома надійними друзями. Пізніше, взимку, він проник у свій дім, взяв паспорт і сів на автобус до Москви, а звідти поїхав у Київ. В українській столиці він зміг знайти роботу у ветеринарній клініці, живучи у старому гуртожинку. Через кілька місяців після початку нового життя, Грищенко знайшов одного зі своїх катів у соціальній мережі "Вконтакте".
"Цей хлопець повернувся в Мурманськ і розмістив цілу колекцію фото. Він підписав їх "Спогади про Донбас". З його знімків випливало, що він нібито був героєм, який воював за свободу, воюючи за краще життя. Але жодне з цих фото не показало, які злочини він там вчинив", - каже Грищенко.
Видання пише, що в Києві активісти і юристи намагаються пролити світло на чорні секрети підвалів Донбасу. Їхня організація називається "Центр громадянських свобод". Вона займається розслідуванням порушень прав людини по всій Україні включно з Кримом і охопленими війною регіонами Донбасу. Сотні українських солдатів і цивільних зникають чи стають військовими полоненими в захоплених російськими бойовиками регіонах.
Журналісти The Times пишуть, що в "Центрі громадянських свобод" змогли зустрітися з деякими жертвами, яким організація допомогла. Серед них - 50-річна Ірина Бойко з Полтави. В 2013-2014 роках вона приєдналася до учасників Революції гідності.
"Моя онука витратила останні свої кишенькові гроші, щоб купити їжу демонстрантам. От тоді я й приєдналася до руху. Як я могла стояти осторонь?" - пригадує жінка.
Коли Росія окупувала Крим і вторглася в Донбас, Бойко почала вивозити сім'ї із захоплених російськими силами регіонів. Разом з іншими активістами вона часто їздила в окуповані міста, щоб організувати безпечний шлях мирних мешканців на підконтрольну Києву територію, вигадуючи різні історії, щоб російські бойовики пропустили через свої КПП.
"Ми ніколи не просили за це гроші. Ми власну шкіру віддали б, щоб допомогти цим людям", - каже вона.
В кінці липня 2014 року Бойко разом з 4 колегами вирушила на передову, щоб передати українським солдатам допомогу. Пізніше того ж дня вона поїхала в захоплену частину Луганської області, щоб вивезти звідти пернсіонера і вагітну жінку. О 17:00 фургон Бойко зупинили російські бойовики і так звані "козачки". Вони звинувачували жінку і її групу в підтримці "ворога". Потім бойовики націлили на активістів зброю і наказали їм сідати в машину. Бойко і інших активістів завезли на покинуту фабрику і замкнули там. Пізніше того вечора нападники повернулися, деякі з ниж були п'яні. Вони вивели своїх полонених на подвір'я і наказали їм стати до стіни. Бойовики обстріляли їх, імітуючи страту. Наступного ж вечора схоплених активістів почали бити.
"Це було пекло. Не було жодних причин, вони робили це заради розваги. Я намагалася порахувати кожен удар, щоб зберігати контроль. Але я збилася з рахунку", - пригадує Бойко.
Наступного ранку заручників відвезли в Горлівку, яку контролював ватажок терористів Ігор Безлер на прізвисько "Демон". Натовп місцевих бив заручників, поки їх вели, розбивши Бойко щелепу і очні ямки в семи місцях. Але справжні тортури були ще попереду.
"Нас затягли в глуху кімнату. Вони прив'язали мене, схопили мою руку і відрізали мені мізинець кабельним різаком. Потім вони спробували зламати мені великий палець плоскогубцями. Я намагалася не кричати, тому вони взяли молоток і вдарили ни по коліні так сильно, що молоток зламався. Один з них почав сверлити мені ногу електродреллю, а потім ще більше десятка разів у інших місцях мого тіла", - пригадує Бойко.
Вона додає, що один з бойовиків намагався вирвати їй око ложкою. Йому не вдалося це зробити, а Бойко втратила свідомість. Тепер її праве око осліпло. На четвертий день жінку відвезли в брудний гараж, де тримали в одиночній камері два місяці, перш ніж перевезли в іншу, в якій сиділо 20 людей. Двічі на день їм дозволяли вийти надвір. Вночі спати доводилося на ящиках з-під боєприпасів з постійно увімненим світлом.
"Інші в'язні говорили між собою, але я спочатку мовчала. Я постійно молилася. Кожного дня охоронці погрожували нас розстріляти. Один з них був нормальним і давав мені додатковий пайок. Не всі з них були погані", - пригадує Бойко.
Минали тижні. За межами таємної в'язниці тривала справжня війна. Але в середині Бойко намагалася зблизитися з охоронцями, обробляючи їхні рани і вправляючи зламані кінцівки.
"Для мене це не було чимось дивним. Вони теж люди. Це не означало, що я люблю Україну менше. Це означало, що я отримувала їжу", - каже жінка.
Визволення відбулося несподівано. У вересні сторони домовилися про обмін полоненими. На той час Бойко вже провела у полоні 103 дні. Охоронці забрали її з в'язниці, дали їй новий спортивний костюм і відвезли до буферної зони.
"Коли я перейшла кордон, то не відчула нічого. Все було розмито. Я не розуміла, що відбувається. А коли я побачила український прапор, то впала на землю. Думала, що вже ніколи не повернуся додому", - пригадує Бойко.
Місяцями вона боялася, що кривдники будуть полювати на неї. Її фізичні рани загоювалися, але психологічні призвели до депресії. Завдяки терапії і силі волі вона подолала найгірше - злість, відчуття ізоляції і невтішний смуток. Але вона досі не почувається повністю вільною, тому що деякі її друзі, яких схопили разом з нею, досі лишаються в ув'язненні.
"Найкраща терапія для мене - це спробувати визволити інших. Найгірше в минулому. Моя єдина мета зараз це врятувати тих, про кого забули", - каже Бойко.
Видання пише, що за офіційними підрахунками Києва, бойовики утримують зараз 128 людей у полоні. Ще близько 400 - вважаються зниклими безвісти. Однак, справжні цифри можуть виявитися значно вищими. Кремль, який постійно заперечує свою присутність в Донбасі, попри численні докази протилежного, використовує полонених як інструмент пропаганди і розмінну монету в торгах за амністію для своїх маріонеток.
Теоретично, Москва хоче, щоб захоплені її силами регіони стали напівавтономним регіоном в складі України, який стане "троянським конем", що дозволить впливати на політику Києва, націлену на зближення з Заходом.
"В Донбасі ми бачимо викрадення, страти мирних мешканців, злочини проти людства. Це відбувається не зважаючи на вік людей, стать чи стан здоров'я. Всіх катують і принижують. Це широка кампанія, одні і ті ж речі відбуваються знову і знову. Мета полягає в тому, щоб залякати і взяти під контроль населення за допомогою терору", - вважає голова "Центру громадянських свобод" Олександра Матвійчук.
Видання пише, що порушення Женевської конвенції, щоправда, скоюються не лише проросійськими бойовиками. Правозахисні організації звинувачують також українську сторону у викраденні, катуванні і таємному ув'язненні сепаратистів. Щоправда, масштаби цих порушень значно менші.
Видання нагадує, що війна на Сході України триває вже четвертий рік. Її жертвами стали близько 10 тисяч людей, ще понад 2 мільйони - були змушені покинути свій дім. А мирні мешканці продовжують страждати від сутичок і обстрілів. Багато хто не вірить у політичне завершення війни, але такий сценарій дозволив би відновити обмін полоненими і дати старт діалогу для примирення. Втім, це могло б і означати амністію для найгірших злочинців конфлікту.
"Ми не можемо допустити жодних комромісів. Не може бути ніякої амністії для порушників прав людини. Ми так вже робили у минулому, і це не вирішує проблему в корені. Треба розірвати це замкнене коло безкарності", - вважає Матвійчук.
Раніше Ірина Геращенко повідомляла про те, що бойовики ОРДЛО штучно занижують кількість заручників. "Штучно занижується цифра заручників, ОРДЛО не дає інформації про тих, кого утримує. Наприклад, зараз у списку СБУ, з яким ми працюємо в мінській групі, більше 100 осіб, до осені бойовики підтверджували тільки 20 з цього списку, з вересня вже 48, хоча ми точно знаємо місцезнаходження 58. Але їх ховають, брешуть, що таких немає, а інших взагалі відмовляються шукати", – повідомила політик.
Раніше повідомлялося, що за даними СБУ, терористи ОРДЛО утримують в заручниках 110 українських громадян. 492 людини вважаються зниклими безвісти. У Мінську тривають переговори про обмін полоненими за формулою "228 на 58", узгодженою з ОБСЄ.
Детальніше про ситуацію із заручниками читайте в матеріалі Валентини Самар "На світло" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".