Позасудові страти, незаконні затримання, переслідування цивільних осіб за релігійними та політичними переконаннями, використання "живих щитів", віроломні вбивства, примушування до служби в збройних силах РФ, мілітаризація дітей, знищення цивільної інфраструктури. Це далеко не повний перелік порушень правил ведення війни, які собі дозволили Росія у Криму та підконтрольні їй збройні формування в Донбасі. Всі вони мають отримати правову оцінку. І в цьому має допомогти прийняття законопроекту № 2689, написав у власній колонці заступник генерального прокурора України Гюндуз Мамедов.
«Лише зараз на 8 році збройної агресії РФ проти України національна система правосуддя вперше впритул наблизилась до повноцінної імплементації норм міжнародного гуманітарного та кримінального права, підтримавши законопроект № 2689. Говорячи простіше, найтяжчі злочини, в тому числі грубі порушення прав людини в умовах збройної агресії, можуть нарешті отримати свої визначення: воєнний злочин чи злочин проти людяності з відповідною та адекватною мірою відповідальності», — написав Мамедов.
Нагадаємо, що Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект №2689 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права». За документ проголосував 271 народний депутат.
Проект Закону спрямований на забезпечення повноти імплементації положень міжнародного кримінального і гуманітарного права щодо кримінально-правового переслідування за міжнародні злочини (геноциду, злочин агресії, злочини проти людяності та воєнні злочини), а також забезпечення виконання міжнародних зобов'язань щодо запобігання юридичній та фактичній безкарності за вчинення таких злочинів.
Зокрема законопроект передбачає запровадження принципу універсальної юрисдикції щодо злочинів агресії, геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів, тобто такої дії законодавства про кримінальну відповідальність, яка не пов'язана з місцем вчинення злочину, громадянством, постійним місцем проживання підозрюваного чи потерпілого або шкодою національним інтересам держави.
Крім того, передбачено доповнення Кримінального кодексу статтею 31-1 (Кримінальна відповідальність військових командирів, інших осіб, що фактично діють як військові командири та інших начальників). Вона передбачає імплементацію інституту командної відповідальності, регламентованого статтею 28 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Цей інститут кримінальної відповідальності є надзвичайно важливим задля ефективного переслідування за міжнародні злочини, оскільки методика доведення яких та її можливості суттєво відрізняється від інших злочинів, вчинених у співучасті.
Зміни до статті 436 КК (Публічні заклики до акту агресії або збройного конфлікту неміжнародного характеру) передбачають приведення вживаної у ній термінології до вимог міжнародного гуманітарного права і зміни мінімальної межі покарання за цей злочин.
Статтю 437 КК (Злочин агресії) викладено у відповідності до статті 8bis Римського статуту, що розширює сферу її застосування. Також запропоновані статті 438-4385 КК охоплюють всі різновиди воєнних злочинів, передбачені статтею 8 Римського статуту та інші серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни та Додаткових протоколів до них.
Зміни до частини першої статті 442 (Геноцид) КК спрямовані на приведення її у відповідність до статті ІІ Конвенції про запобігання геноциду та покарання за нього 1948 року і статті 6 Римського статуту .
Стаття 4421 КК має забезпечити криміналізацію злочинів проти людяності. Передбачений цією статтею перелік діянь повною мірою, з дотриманням національної юридичної техніки, передбачає зміст статті 7(1) Римського статуту, положення якої у сучасному міжнародному праві розглядається як еталон з точки зору нормативної характеристики цього злочину за міжнародним правом. Окрім того, подібний підхід до криміналізації злочинів проти людяності обрала й більшість європейських держав.
Статтею 438 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за порушення законів і звичаїв війни з максимальною санкцією — довічне позбавлення волі. У ній йдеться про те, що жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням чи застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, є порушенням законів і звичаїв ведення війни. Однак вона настільки узагальнена, що дотриматися норм міжнародного гуманітарного права, до якого нас відсилає національне законодавство, і належно встановити рівень кримінальної відповідальності за конкретний вид злочину досить складно.
До 2014 року, тобто до початку збройної агресії Росії проти України, у правоохоронних органів не було практичного досвіду розслідування воєнних злочинів. Відповідно, ця норма не застосовувалася. Однак, в Україні вже сьомий рік відбувається російсько-українська війна, тому потрібне чітке законодавство, яке дасть змогу здійснити правосуддя дотримуючись принципів дотримання прав війни.
Детальніше читайте у статті заступника генпрокурора та кандидата юридичних наук Гюндуза Мамедова «Сьогодні ми можемо отримати зброю для покарання воєнних злочинців» для ZN.UA.