Під час масованої атаки РФ ворожі ракети вдарили по Бурштинській ТЕС в Івано-Франківській області. Такі атаки мали на меті залишити Україну в холоді та темряві цієї зими. Але вони також поглибили фінансову кризу для власника теплоелектростанції Ріната Ахметова, найбагатшої людини країни. Про це пише The Washington Post.
За даними Forbes, статки Ахметова впали з 7,6 мільярда доларів до 4,3 мільярда з початку вторгнення Росії в Україну в лютому. У 2012 році, до того, як РФ анексувала Крим і підтримала бойовиків на сході України, де Ахметов також мав численні активи, журнал оцінював його статки у 16 мільярдів доларів.
Втрати значною мірою пов'язані з руйнуванням і конфіскацією РФ його широкої мережі електростанцій, металургійних заводів, вугільних шахт і сільськогосподарських підприємств. Найбільш помітними були два його великих металургійних заводи в Маріуполі, включаючи «Азовсталь». Ахметов подав до Європейського суду з прав людини позов на Росії на суму до 20 мільярдів доларів.
Те, що один мільярдер стає «менш мільярдером», не розбиває серця в країні, яка веде війну за своє існування. Але це дає певне уявлення про те, як російське вторгнення впливає на українських олігархів - групу з менш ніж 20 неймовірно багатих людей, які з моменту здобуття Україною незалежності в 1991 році мали величезний і часто, як стверджують антикорупційні активісти, шкідливий вплив на політику, економіку і суспільство країни.
Видання поспілкувалося з понад двома десятками нинішніх і колишніх українських і американських посадовців, аналітиків та інших осіб. Майже всі вони погодилися, що домінуюча влада олігархів в українському житті зменшилася. Вони посилалися на величезні втрати від війни, зростання тиску з боку уряду і нове енергійне населення, яке більше не бажає терпіти політику минулого.
Аналітики заявили, що це може дати Україні можливість побудувати післявоєнне суспільство, яке є більш демократичним, менш корумпованим і більш економічно диверсифікованим.
«Це кінець епохи, кінець політичної культури», - сказав колишній радник керівника ОП Віктор Андрусів.
Ахметов у коментарі The Washington Post заявив, що підтримує диверсифікацію економіки. Відповідаючи на питання про своє бачення України після війни, він закликав до «нового плану Маршалла» з сотнями мільярдів доларів інвестицій і перетворення країни за образом Заходу, а не Росії.
Тиск на олігархів посилювався ще до вторгнення РФ, коли цього року набув чинності закон про «деолігархізацію». Закон накладає обмеження на політичну діяльність надбагатих людей, які відповідають певним критеріям, у тому числі тих, хто володіє великими пакетами акцій на телебаченні та в інших засобах масової інформації для просування своїх фінансових інтересів та політичного порядку денного.
Уряд українського президента Володимира Зеленського також розробляє антимонопольні заходи для боротьби з монополіями, контрольованими олігархами, у сферах від видобутку вугілля до електроенергії та залізниць.
«Система була настільки сильною і добре інституціоналізованою, що її було досить важко зламати, але ми зробимо все можливе, щоб переконатися, що вона ніколи не відновиться», - сказав економічний радник Зеленського Ростислав Шурма.
Багато хто застерігає, що найбагатші люди країни як і раніше неймовірно багаті і впливові.
«Вони нікуди не зникають. Головне - покласти край їхнім монополіям, які були породжені їхніми політичними зв'язками. Тепер їм доведеться діяти як великим бізнесменам», - сказав Андрусів.
Раніше Ахметов та інші критики попереджали, що атака Зеленського на олігархів може бути захопленням влади, замаскованим під реформи.
«Відносини з бізнесом повинні регулюватися цивілізованим шляхом, яким слідують всі розвинені країни, а не за допомогою популістських законів. Ні Сполучені Штати, ні ЄС не мають закону про «олігархів», який дозволить складати незаконні списки небажаних осіб у позасудовому порядку. Натомість у них діє закон про лобіювання», - сказав Ахметов в інтерв'ю The Post.
Він також не погоджується з тим, що його називають олігархом.
З початку російського вторгнення 24 лютого Ахметов заявив, що не покидав Україну і живе в Києві, який є його домом з 2014 року. Він також надав військової та гуманітарної допомоги Україні на суму понад сто мільйонів доларів. Більшість інших олігархів також публічно висловлювали свою патріотичну підтримку Україні та Зеленському.
Деякі критики кажуть, що Ахметов намагається спокутувати свої дії у 2014 році, коли він спочатку не визначився щодо своєї позиції після того, як РФ анексувала Крим і підтримала бойовиків на сході. Зрештою, він підтримав Україну.
«Я почну поважати його після того, як він почне продавати всі свої маєтки у Швейцарії, Франції та Великій Британії і створить фонд для підтримки армії в Україні», - сказала виконавчий директор Центру протидії корупції Дар'я Каленюк.
«Мій бізнес постраждав найбільше. Можливо, це не зовсім скромно з мого боку, але я допомагаю набагато більше, ніж будь-хто інший, і я не збираюся зупинятися», - заявив Ахметов, відповідаючи на критику.
Україна була «захоплена» олігархами з часів хаосу після розпаду Радянського Союзу в 1990-х роках, коли невелика кількість осіб придбала задешево величезні державні активи, включаючи шахти, заводи, залізниці та сільськогосподарські підприємства, які були поспішно приватизовані.
Ці нові капіталісти накопичили величезні статки і захистили власні нові імперії, створивши, а іноді й купивши, вплив у засобах масової інформації, ключових урядових установах і, що особливо важливо, у парламенті.
Українські олігархи також мають більшу політичну владу, ніж їхні «колеги» в Росії, частково тому, що в Україні ніколи не було авторитарного лідера, подібного до Владіміра Путіна, який міг би їх придушити.
Результатом впливу олігархів стала нація, яка тривалий час була обтяжена слабкими інституціями, зазначають аналітики. Це призвело до того, що Україна застрягла в перехідному періоді між комунізмом і капіталізмом, сказав заступник виконавчого директора від України у Міжнародному валютному фонді Владислав Рашкован.
У дослідженні олігархічної системи минулого року, до повномасштабного вторгнення Росії, Рашкован зазначив, що Україна мала більший валовий внутрішній продукт на душу населення, ніж Польща, у 1990 році. Але Польща, яка прийняла більш відкриту ринкову економіку, що врешті-решт призвело до членства в ЄС, збільшила свій ВВП на душу населення до більш ніж втричі, порівняно з Україною. А надія України на членство в ЄС, незважаючи на те, що вона є кандидатом на вступ, залишається далекою мрією.
«Україна насправді була відносно заможною країною. І якби ці гроші поверталися в країну для реінвестування, а не забиралися в кишені людей і відправлялися за кордон, Україна була б у набагато кращому становищі. Це була фундаментально корумпована система, яку уособлювали олігархи», - сказала колишній посол США в Києві Марі Йованович.
У дослідженні Рашкована зазначається, що список топ-20 найбагатших людей України кожного року дещо змінюється. Але лише семеро людей щороку, починаючи з 2007 року, потрапляють до цього списку. Причому один з них жодного разу не сходив з першої сходинки: Рінат Ахметов.
Ахметов продовжив будувати свою бізнес-імперію, коли другий президент України після здобуття незалежності Леонід Кучма, який перебував на посаді з 1994 по 2005 рік, активно сприяв приватизації державних промислових та сільськогосподарських підприємств.
Багато критиків та істориків стверджують, що Кучма був президентом, який підтримував «договірні угоди», що сприяли створенню олігархічної системи.
Наприклад, у 2004 році Ахметов і бізнес-магнат Віктор Пінчук, який одружився з дочкою Кучми двома роками раніше, заплатили 800 мільйонів доларів за купівлю «Криворіжсталі» — державної компанії, яка виробляла близько 20 відсотків української сталі.
За словами аналітиків, ціна покупки була сміховинно нижчою за ринкову вартість. Віктор Ющенко, обраний президентом після Кучми на реформаторській платформі, заявив, що завод був «вкрадений» і скасував продаж.
Після цього уряд виставив підприємство на аукціон, і воно було продано за 4,8 мільярда доларів, що в шість разів перевищувало попередню ціну продажу, нідерландській компанії Mittal Steel, яка на той час була найбільшим світовим виробником сталі.
Ахметов захищає Кучму і каже, що той заслуговує на похвалу за допомогу в модернізації української економіки.
До середини 2000-х років Ахметов домінував у металургійному та енергетичному секторах, а також у великих холдингах у сільському господарстві, транспорті та інших сферах, включаючи зростаючу імперію телеканалів та інших засобів масової інформації. У нього було все, включно з тим, чого він не хотів: ярликом олігарха з усіма його негативними конотаціями.
Визначення «олігарха»
Відносини Зеленського з олігархами були складними від самого початку, особливо з тим, хто був чи не найвпливовішим його «прихильником» під час президентської кампанії.
Олігарх Ігор Коломойський заробив свої статки в 1990-х і 2000-х роках на енергетичних компаніях, банківській справі, авіакомпаніях і ЗМІ. Телеканал Коломойського «1+1» був домом для комедійного шоу «Слуга народу», у якому Зеленський зіграв головну роль.
Коли Зеленський вирішив балотуватися в президенти в реальному житті, він отримав величезний поштовх від олігарха, коли його шоу активно просувалося на телеканалі Коломойського.
Рашкован з МВФ нагадав, що за день до виборів 2019 року, коли телевізійним мережам було заборонено законом транслювати політичні програми, мережа Коломойського весь день була повністю присвячена Зеленському.
Там показували «Слугу народу» і документальний фільм про актора, який став політиком Рональда Рейгана, якого озвучив Зеленський. Це не було відверто політичним, але наміри були зрозумілі.
Попри підтримку Коломойського, Зеленський проводив передвиборчу кампанію, обіцяючи побороти корупцію, і в 2021 році вніс до парламенту законопроект про «деолігархізацію».
Тиск на олігархів, яких зневажали в країні, був політично хитрим кроком для президента, рейтинги якого падали і якого критикували телевізійні станції, що належать олігархам.
Зеленський був дуже популярним, коли вступив на посаду, але з часом його почали все частіше критикувати, поки війна не зробила його «міжнародною іконою».
Парламент швидко ухвалив антиолігархічний закон.
«Якщо хтось звик купувати політиків, щоб дозволити їм обходити закон, то навіть найбагатшим доведеться розпрощатися з цією звичкою... Іншого варіанту, крім демонтажу олігархічної системи, бути не може. Без цього подолати бідність в Україні і повноцінно приєднатися до європейської спільноти просто неможливо», - сказав Зеленський після того, як підписав закон у листопаді 2021 року.
Новий закон визначає олігарха як будь-кого, хто відповідає принаймні трьом з чотирьох критеріїв: вплив у політиці, медіа-холдинги, економічні монополії та мінімальні сукупні активи у розмірі близько ста мільйонів доларів США.
Закон вимагає від олігархів декларувати всі свої активи і забороняє їм брати участь у приватизації або фінансувати політичні партії. Він також вимагає від державних службовців повідомляти про взаємодію з олігархами або їхніми представниками.
РНБО, яку очолює Зеленський, вирішуватиме, хто є олігархом, і вноситиме їхні імена до національного реєстру.
Незабаром після вторгнення Росії в лютому Зеленський перевів всі національні телеканали на режим воєнного часу, видавши указ про «єдину інформаційну політику» висвітлення новин. Ця політика була руйнівною для прибутків каналів - відсутність розважальних програм або більш провокаційних новинних шоу означала відсутність прибуткової реклами.
Зеленського не зупинила критика, що він перегинає палицю. Розпочалося розслідування проти колишнього президента-мільярдера Петра Порошенка за звинуваченням у державній зраді через суперечливі державні закупівлі вугілля з шахт, контрольованих бойовиками на сході України, в той час, коли він був на посаді. Порошенко заперечує будь-які правопорушення.
Український уряд також заморозив активи олігарха і близького друга Путіна Віктора Медведчука. Медведчук був заарештований на початку цього року, коли намагався втекти з України, потім він був включений в обмін полоненими з Росією. Також повідомлялося, що Зеленський позбавив Коломойського українського громадянства.
Аналітики заявили, що це була спроба приборкати Коломойського, який потрапив під санкції Вашингтона через те, що чиновники США назвали «значною корупцією».
Наприкінці минулого року Зеленський також зробив примітну заяву про Ахметова. Президент України стверджував, не надаючи доказів, що Ахметова вербують для участі в перевороті проти його уряду. Це твердження розлютило Ахметова, який відкинув його як «абсолютно абсурдне».
22 лютого, за два дні до російського вторгнення, Зеленський звернувся до нації із закликом до «економічного патріотизму», додавши, що бізнес повинен захищати українську економіку.
Наступного вечора, коли американські та європейські чиновники попередили про неминуче російське вторгнення, Зеленський викликав Ахметова і близько 50 інших топ-лідерів бізнесу до себе в офіс, щоб попросити їх про підтримку.
«Менше хабарників»
Аналітики, з якими поспілкувалося видання, заявили, що Україна зараз зосереджена на війні, а не на тому, що буде після неї. Але президент Київської школи економіки і колишній міністр економічного розвитку України Тимофій Милованов сказав, що війна прояснила майже для всіх українців, що їхнє економічне майбутнє буде слідувати європейській або американській моделі, а не російській.
«Воно буде більш цивілізованим, більш західним. Там буде більше юристів і менше хабарників», - сказав він.
Конкуренція, за його словами, «є справжньою вакциною проти олігархів».
Шурма, економічний радник Зеленського, заявив, що в економіці все ще буде місце для великих компаній, які домінують у ключових секторах, включаючи виробництво сталі. За його словами, така модель вже існує в США та Європі, і вона має сенс для галузі.
«Критично важливо, щоб у нас були сильні бізнесмени, щоб у нас були національні чемпіони, глобальні чемпіони. Але вони не повинні втручатися в політику», - зазначив він.
Ахметов підкреслив, що виступає за те, щоб Україна вступила до ЄС і ставала більш відкритою і конкурентною економікою.
Журналіст проекту «Наші гроші» Юрій Ніколов сказав, що Ахметов має шанс відновити свій енергетичний бізнес після війни. Але додав, що посилення конкуренції, швидше за все, означатиме кінець його «монополії» - від контролю над 90 відсотками видобутку вугілля до залізничних ліній, якими перевозиться вугілля, електростанцій, які спалюють його для виробництва електроенергії, і ліній електропередач, які її розподіляють.