Все, що зробив патріарх Філарет, - вийшов з тієї ролі, яку йому призначили. Ролі бійця ідеологічного фронту, непримиренного супротивника "московських попів", священного прапора "нашої праведної війни", "не мир, а меч" тощо. Загалом, він повинен був грати за тими правилами, які диктує "політичний момент". А він взяв і вийшов з ролі.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Катерина Щоткіна. Автор зазначає, що патріарх Філарет ніколи не давав підстав вважати себе примітивним. Його можна дорікнути в масі речей, але тільки не в сліпому слідуванні політичним трендам і чужими сценаріям.
"Але, ймовірно, люди відвикли від великих фігур, здатних вести власну гру. Вони чи то забули, чи то не помітили, чи тозробили вигляд, що не помічають, що серед по-справжньому успішних проектів епохи незалежності в Україні (яких на пальцях перелічити), два - церковні: УГКЦ блаженнішого Гузара і УПЦ КП патріарха Філарета. Тут не місце і не час розбиратися, у чому різниця і чому церквам вдалося зробити те, що не вдалося зробити в масі інших сфер суспільного і державного життя, - це просто факт, над яким варто подумати тим, хто будує інші проекти в Україні і навіть сам "проект Україна" як такий. І, вже звичайно, тим, хто звинувачує патріарха Філарета в "зраді" або, в крайньому випадку, дорікає за "помилку", - зазначає оглядач.
Патріарху Філарету головне - отримати автокефалію, при чому, по суті, все одно, від кого українська церква її отримає: "від Москви, Фанару або космічних прибульців". "Автокефалія - це його особиста програма, в реалізації якої зацікавлена вся церква. Тут "особисте" і "суспільне" зливається. І якщо Фанар вважає, що патріарх Філарет для них дуже токсична фігура, то для Москви немає такого поняття, як "токсичність"", - йдеться в статті.
Детальніше про самовизначення українського православ'я читайте в матеріалі Катерини Щоткіної "Єресь Патріарха" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".