Традиційну недовіру українців практично до всіх владних структур, в поєднанні з довірою до свого найближчого оточення - сім'ї, родичів, колег, сусідів, взагалі співвітчизників, є свідченням слабкості і неефективності держави, насамперед у соціальній сфері.
Про це в своїй статті для DT.UA пише директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім.Птухи НАН України Елла Лібанова.
"Доволі високий рівень довіри волонтерам (59%) обумовлений переважно надзвичайно відданою та ефективною діяльністю цих структур під час першого періоду воєнного конфлікту на Донбасі і визнанням їхньої ролі у подіях останніх років загалом. Демонстрована довіра до науковців (51%), радше, пов'язана з проведенням опитування фахівцями інституту НАН України, ніж реальним поширенням в українському суспільстві престижу науки. Довіра до ЗСУ (41%) вочевидь викликана неочікувано для багатьох рішучим опором агресору", - йдеться в статті.
Лібанова зазначає, що в умовах низької довіри населення чи не до всіх владних структур успіх проведення радикальних економічних реформ, які потребують підтримки широких верств суспільства, представляється досить проблематичним.
"Необхідне формування широкої коаліції груп, які виступають проти чинної системи корумпованих представників влади. Активність населення, спрямована на користь реформ, може виникнути спонтанно, але без рішучого й авторитетного лідерства і ефективної організації мас такі настрої не будуть трансформовані в реальні зміни. Водночас, як справедливо підкреслює Ф.Фукуяма, економічні, і особливо соціальні, зрушення на кшталт Революції Гідності об'єднують людей у нові групи, які хочуть іншої, сучаснішої, некорумпованої політики", - йдеться в статті.
Детальніше про соціальне розшарування українського суспільства читайте у статті Елли Лібанової"Україна: глибина нерівності" у свіжому випуску тижневика "Дзеркало тижня. Україна".