З приводу домашнього насильства прийнятий комплексний пакет законодавчих змін: з одного боку – Закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", який містить також зміни до Закону "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків", ЦПК, КПАП та інших законів у частині протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі. З іншого боку – це зміни до кримінального законодавства в частині відповідальності за домашнє насильство.
Про це у інтерв'ю для DT.UA сказала Наталія Федорович, заступниця міністра Мінсоцполітики, яка опікується питаннями протидії насильству. За її словами, зараз є величезна проблема у виявленні дітей, які постраждали від домашнього насильства, наданні допомоги як їм, так і дитям-кривдникам.
"Насправді відповідний механізм ми розробили ще в квітні минулого року, але, не знайшовши порозуміння, змушені були вилучити з Постанови № 658 цілий блок стосовно дітей. З однієї сторони, є проблема недостатньої урегульованості питань, пов'язаних із захистом прав дітей, які є жертвами домашнього насильства. З іншої – величезна некомпетентність працівників на місцевому і регіональному рівнях, яка, на мою думку, пов'язана з відсутністю контролю. Ми позбулися загального нагляду прокуратури – це ніби добре, бо йдемо до міжнародних стандартів. Однак ми не сказали, яким має бути механізм контролю, - зазначає заступниця міністра.
За її словами, на якомусь етапі прийняття проекту постанови Кабміну № 800 "Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю" з неї було вилучено пункт про те, що приймання та розгляд звернень і повідомлень про вчинення домашнього насильства стосовно дітей, надання їм допомоги та захисту, регламентується окремим документом. Це серйозно послабило подальшу роботу над врегулюванням цих питань. На думку Федорович, потрібно навчання структурних підрозділів, органів соціального захисту, тому що теза "всі діти мають бути в центрі уваги служби у справах дітей" для цілого ряду колег з регіонів досі залишається контраверсійною і під питанням. В уявленні окремих працівників служб в центрі їхньої уваги мають бути тільки так звані статусні діти, тобто діти-сироти; позбавлені батьківського піклування; діти, які перебувають в прийомних сім'ях та ДБСТ.
"Цілий ряд проблем в країні виник саме через це. Наприклад, ключове в ситуації з дітьми-"мауглі" у Львові - нереагування служби у справах дітей на повідомлення одного із суб'єктів взаємодії про те, що дитина не пішла до школи. А не реагували, бо діти з сім'ї - "не наші клієнти". Тому важливі питання: по-перше - професійна компетентність, по-друге - відповідальність. Але по-третє – спроможність системи, - каже співрозмовниця. - На жаль, коли ВР в другому читанні і в цілому голосувала за законопроект "Про соціальні послуги", пропонована Комітетом у справах ветеранів та осіб з інвалідністю правка про те, що на одиницю сільських мешканців (село) і на тисячу міських має бути по одному працівнику сфери соціального захисту, не знайшла достатньої кількості голосів. А люди фізично не спроможні виконати більше певного обсягу роботи. Навіть якщо ми придумаємо і приймемо найкращі закони і механізми їх реалізації, треба щоб було кому їх реалізовувати".
За статистикою, у 2014 році кількість зафіксованих органами соцзахисту випадків домашнього насильства була меншою ніж у 2013-му. На думку заступниці міністра, через те, що в 2014 році було прийнято рішення про передачу на фінансування з місцевих бюджетів утримання працівників соціальної сфери, в результаті чого їх залишилася приблизно чверть від раніше передбаченої і фінансованої за рахунок коштів видатків першого кошику держбюджету кількості.
Детальніше про слабкість держполітики у сфері дитинства читайте в матеріалі Алли Котляр "Домашнє насильство: хто захистить дітей?" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".